сі Давидом, яка, після першої втечі цього останнього князя, «браталася у війну Святополка з Володарем. До Володаря згодом приєднався Давид, підкріплений Боняком. На допомогу Святоку прийшли Угри. Щастя схилилося на бік Давида; Сгатополк втратив сина, убитого на заборах Володимира-Волин-, сото; місто це, після війни, повернув собі Давид Ігорович аі сиве в ньому". Але на друге літо, укладає оповідач, Смтополк, Володі мер, Давид (Святославич) і Олег не дали йому Володимира, але дали йому Дорогобуж, де він і помер у Володарі, і всадив у нього; Ярослава».
Тут закінчується оповідь про смути на Волині, головною причиною яких було засліплення Василька.
Оповідь обіймає події від осені 6605 (1097) до 30 серпня 6608 року, отже, події трьох років. Ці події складають послідовність історичну. Авторові хотілося розсвідчити, чим скінчилася крамола Давида, і не переривав він своєї повісті доти, доки не довів її до кінця, доки не звів Давида зі столу Володимирського в незначну долю, де він уже втратив будь-яке значення до самої смерті.
Автор оповіді, Василь, як він себе називає вустами Давида Ігоровича, був Волинець. Він, як сам каже, жив двома 6605 року у Володимирі-Водипському, коли одного разу, вночі послати за ним Давид Ігорович. Князь цей знав його особисто і довіряв йому. З цього можна зробити висновок, що він був не тільки Воловець, а й Володимир. Він стежити за долею Володимира-Волинського і закінчує оповідь тим, що місто це дісталося синові Святополкову, а Давид так і помер у Дорогобужі. Володпірці не любили Давида, — це ясно з того, що вони міцно стояли та Мстислава Святополчича проти свого природного князя і, але вбиті Мстислава, вони самі по собі трималися проти того, хто тримав у облозі Давида, до Свягополка ж носили звістку, щоб швидше йшов, і то голод примусить. Як тільки підійшов до міста воєяода київський Путята, Володимирці вискочили з міста „і почати січі Давидові”. Так передає сам Василь у своєму в'язанні. Оповідь це отримує дещо певнішу хронологію за тієї обставини, що автор його знав, що Давид
І. П. ХРУЩОВ,
Ігорович помер у Дорогобужі, а що Володимир-Волинський досі в руках Ярослава Святополчича. Оповідь писано після 25-го травня 6620 року і до літа 6625 року, тобто в п'ятиріччя між 1112 і 1117 роками, отже, на початку ХП-го століття, понад 15 років після засліплення Василька.
Згадуючи про події, яких був свідком, Василь переказав їх із точністю сучасника. Розповідь його чужа всякій штучності, він говорить про те, що знає близько, і не потребує жодних сторонніх письмових джерел ні в чиєї номощі.