ня можуть служити деякі вказівки наших і візантійських літописів про охолодження між великою княгинею Ольгою та візантійським двором після її хрещення в Константинополі. Так, за свідченням літопису Нестора, коли через деякий час після хрещення Ольги прийшли до неї посли від імператора Костянтина Порфірородного з проханням дарів і війська, то Ольга сказала: «скажіть імператору: якщо ти так само постоїш у мене на Почайні, як я у тебе в Суді (у константинопольській пристані), то тоді дам тобі (дари і військо) 1)». Царствений хрещений батько зі свого боку, як здається, також платив неприязню своїй духовній дочці та її народу. Імператор Костянтин Порфірородний у своїх творах несхильно відгукується про русів, порівнює їх з хозарами й турками, говорить про їхню «ненаситну жадібність» і вселяє своєму спадкоємцю правила, як потрібно відмовитися у випадку, якщо руси проситимуть чого-небудь із візантійських коштовностей 2). Таке охолодження між Ольгою та імператором Костянтином, чи не могло спонукати її звернутися за єпископом і священниками на захід? Інші історичні риси нашої великої княгині — першої земської будівниці, ревної християнки, яка дбала про поширення християнства, але не була чужою прагненню до слави, яка відчувала і карала образи, — не суперечать цьому припущенню. Що стосується відмінностей між східною цер-
') Нестор під 855 р.
— що у всіх північних народів існує, ніби від природи, ненаситна жадібність до багатства, внаслідок чого вони все просять і за нікчемну справу вимагають потрійної нагороди. Тому якщо коли-небудь або хозари, або турки, або руси, або інші якісь північні і скіфські народи, як часто трапляється, будуть просити про надіслання собі імператорських шат, корон чи вбрань, то тобі треба відмовлятися так: „ці шати й корони зроблені не рукою людською і не людським розумом винайдені, але від Бога дані через ангела Костянтину Великому з тим, щоб зберігалися вони у святій церкві Божій і вживати їх дозволено тільки публічно і у велике свято Ісуса Христа, так що з них нічого і нікому не можна дарувати“. Нарешті, з цими народами не слід і вступати у шлюбні союзи». De administr. Imperio. 13. Stritter, Memoriae populorum 1, 624.
А. Д. ВОРОНОВ,