представляє опис хвороби сина кн. Микити Ів. Одоєвського, що міститься у листі ц. Олексія Михайловича до останнього: "І як відійшла вечірня страва, пише цар, а він встав з-за столу і почав стогнати головою: голова де безмірно болить; і вважав бити чолом, щоб до Москви відпустити, для головної хвороби. Та й пішов додому... а тієї ночі хотів їхати розпалювати, та й оголосилася вогнева... та почала кров ити (на 18 день хвороби) з носа безперестанку... відра з трьох вийшло... і відійшов від сея чарівні життя". Записки Рус. та Славін. Археол., II, 703 - 704.
паї Михайло Васильович схопнн-штйсшй.
58-59). Таким чином, безумовної ворожнечі до царя Василя в авторі цієї розповіді не видно ').
С. М. Соловйов обмежується тими ж доводами проти звинувачення, роблячи при цьому поправку псковського літописця, який останній бенкет ставиться до Шуйських і хоча роль отруйниці залишає за дружиною Д. Шуйського, але називає її не Катериною, а Христиною. Автор Історії Росії вважає, що тут сталося спотворення слова хрестини, на яких занедужав Скопін (УІІІ, 318). Якщо це вірно, то подібне спотворення показує, що помилка псковського літописця сталася внаслідок його власного недогляду, а роль дружини Д. Шуйського змусила його віднести і самий бенкет до Шуйських. Але подібна метаморфоза могла статися й іншим шляхом. У первісному джерелі замість Катерини літописець міг прочитати ім'я Христипи, але він правильно називає її дочкою Малюти Скуратова. Помилку щодо місця бенкету робить і Геркман (315), ґрунтуючись на тих же міркуваннях.
М. І. Костомаров переказує тогочасні стосунки до Скопіна і думки сучасників про його долю (Іст. с'мут. ч. II, 335 - 338), поширення яких він приписує в іншому місці мовці народної (Рус. Іст. I, 675).
Такі думки щодо цього питання. Розглянемо найповніші відомості про цю подію.
Сучасні свідчення розпадаються на дві групи: російські та іноземні.
У ряді російських звісток першому плані слід поставити Оповідь Авр. Палиці на, як особи, близької до подій, добре знали московські відносини і до того ж відомого по своїй діяльності. Він каже:
"Гріх же заради наших, по два місяці пришестя його (Скопина) до Москви, мало похворівши, страшний юнак до Господа від'їде, але не веми бо, як говори, чи Божий суд нас осягне, або злих людина намиснення здійснися. Єдиний створив нас се звістка".
') З приводу подальших подій він навіть додає: „А що зважу ша кои покласти руді на царя, і посваритися йому, і віддавши в погані руки, від своїх людей нобієні бувши послед" (У, 61).
В. С. ІКОННІКОВ,