могутнього тоді віце-президента св. синоду, архієпископа новгородського Феодосія. Як би там не було, але 14 червня 1722 р. Варлаам Ванатович був посвячений у сан архієпископа київського. Скромний і невибагливий за натурою, Варлаам звісно був задоволений званням архієпископа і думав стояти по сапу вище свого могутнього патрона. Але історія київської кафедри давала її пастиреві повне право бажати сану мптрополитського. П'ятдесят сім попередників Варлаама на київській кафедрі - від св. Михайла до Йоасафа Кроковського носили сан митрополита. Мало того: київська кафедра мала навіть від московського уряду офіційне запевнення недоторканності своїх прав. Коли київська митрополія в особі Гедеопа Святополка-Четвертинського переходила з під ведення патріарха константинопольського у відання патр. московського, то государі Іоанн і Петро Олексійовичі і царівна Софія Олексіївна грамотою, посланою в Малу Росію у вересні 1685 р., урочисто обіцяли, що київська митрополія буде «в такому ж дотриманні, під якою вона була до цього часу під святим святом патріарха, як у митрополитів честі, так і у виправленні духовного чину і церковною початку і в збереженні прав і вольностей звичайних, що здобуваються за споконвічним звичаєм - під час Варлаама Ванатовича - були еці подією недавніх днів, І якби сам Варла, то звичайно нагадав би йому про них вищий київський клір, завжди ревнивий до дотримання прав малоросійської вільності.
Без сумніву не за царювання грізного першого імператора було вчасно згадувати про ці права. Кращі в цьому відношенні часи настали за онука Петра I, Петра П Олексійовича (1726—1730 р.) — „У той час — свідчить автор монографії про Варлаама Ванатовича Б. М. Крижановський (Праці в. Д. ав. 1861 № 2, 281)— в Києві титла митрополичого. Побіжний ігумен Сорочинського монастиря Єпифаній Ревуцький здобув собі ім'ям цього невдоволення сан єпископа від яського митрополита Георгія, і був потім єпископом ветківських розкольників”. Ми не знаємо, на чому основа
') Архів Югозап. Росії год. 1, том У, стор. 99.
вується свідок у Є. М. Крижановського, а також подробиць факту, ін повідомленого. Але в нас є під руками документальний доказ того, що за Петра Н-го справді в Києві ожила думка про відновлення митрополії. Це саме, — прохання імп. Петру П-му Варлааму Ванатовичу з підсудним йому духовенством про відновлення в Києві митрополії — прохання, яке від слова до слова читається так:
„Всепресветлейший державний великий государ Імператор і самодержець всеросійський государ найплостіший.