.На закінчення, кілька слів ще про один західний проповідник на Русі в XI столітті. Болеслав, як ми помітили, наслідував обов'язки імперії у зверненні сусідніх країн до християнства і був душею північно-східної місії, на чолі якої стояли спочатку Войтех, а потім Бруно. Завойовницькі та місіонерські тенденції цей „християнний” король переніс і на Русь. Син Володимира, питомий князь турівський Святополк був одружений з дочкою Болеслава Хороброго., Разом з дочкою Болеслава прибув Кб двору туровського князя Рейнберна, єпископ колобрезький, як видно німець, але стояв у близьких стосунках до Болеслави. Рейнберн активно вів пропаганду католицизму в уділі Святоповна, хоча цілком імовірно тут було вже грецьке духівництво. Тітмар, єпископ мерзебургекий, єдине джерело відомостей про Рейнберн каже: „походячи з містечка Гассегун, вихований у вільних науках розумними вчителями, Рейнберн, гідно, гадаю, досяг єпископського сану. капища, він спалював їх і від неплідного дерева, тобто від народу до крайності грубого, зробив всемогутньому Богові галузь святого проїзнання "2). Але разом із цим святим проповідником Рейнберн підбурював Святополка у повстанні проти Володимира. Для Болеслава був ва-
*) Джерелами про Бруно-Боніфацію для нас служили: Белевсшхо МопвтеМа Роіопіае, де поміщепи всі документи, що відносяться До цього Предмету: Хроєїки Тітмара, інтерполятора Адемара; стаття Гнльфердйнга про "Бруно, ве Російській Бесіді 1856 р., кн. 1; Фргбгег, КігсНеодосІйбИе, ВаТОпіі АІВйІф та ін; посібники.
про латинські іропол'днввдх на русі київській.
кен успіх цього повстання у політичному, а західної церкви ■опів бути й у релігійному відношенні, оскільки з цим повстанням могли пов'язуватися види на відторгнення Русі від союзу зі східним православ'ям. Володимир дізнався про інтригу Рейнберна, захопив його і разом із сином та невісткою ув'язнив, де Рейнберн незабаром помер. Тітмар каже, що Болеслав не перемінить помститися Володимиру, скільки міг. Наступні війни Болеслава з Руссю, на думку деяких істориків, мали релігійне значення, і завойовницькі тенденції Болеслава і були саме причиною того, що Володимир „кинувся в обійми грецької церкви* і тільки у Візантії шукав для себе порятунку '). Тітмара про діяльність Рейнберна, діяльність тенденційної, але великого значення у всякому разі не мала.