Коли відбувалося це пояснення і чим воно скінчилося, зі справи не видно; але видно, що князь Г. А. Потьомкін став засвоїти собі деякі права над церковною рухомістю монастиря, не приймаючи в той же час на себе відповідних обов'язків. Рівнеда і начиння Межигірського монастиря, перевезене на якийсь час до києво-софійського собору, за письмовою вимогою князя Потьомкіна, вся без вилучення, 20 квітня 1787 р., віддане присланому від його світлості колезькому асессорові Михайлу Колежському. А влітку 1789 р. князь Потьомкін наказав київському обер-комендантові Вігелю ') взяти і перепровадити водою до Бойдану дзвони скасованого віїво-міжгірського монастиря; чому ті дзвони всі без вилучення і взяті бши присланим від обер-коменданта сержантом Пилипом Вороновим >2). Куди поділася ризниця, начиння та дзвони — нам невідомо. Дуже ймовірно, що князь Потьомкін, який любив усе робити в широких розмірах і до того ж сам збирався колись бути ченцем, справді задумував влаштувати в Тавриді монастир на славу, але спочатку 2-а турецька війна, а потім смерть самого князя Потьомкіна перешкодили виконанню.
Яка була подальша доля монастирських будівель, архімандриту та ченців?
Отроєння Межигірського монастиря призначалися правитель-
') Батьку відомого автобіографа та публіциста.
*) Доношення м. Самуїла від 24 квіт. 1787 і 18 серпня 1789 в архіві св. Синод. Справа про заснування малорос. єпархій та монастирів.
НАЧЕРКИ З ІСТОРІЇ КИЇВСЬКОЇ ЄПАРХІЇ У ХТШ ОТОЛЪТШ.