Із установою св. синоду у вищого уряду з'явилася думка надати установі вікаріатства самостійного значення. Три рази в 1-й половині XVIII століття, скільки нам відомо, ця думка була запропонована урядом і три рази відхиляється св. синодом.
У пунктах інструкції св. синоду від 24 січ. 1724 р. рукою Петра I у п. 4-му паписано:
У архієреїв синодських побут вікарієм., і їм справи земські знати і у всьому відповідь давати.
Синод зробив таке заперечення: «у синодальних архієреїв наказуєте і бути вікаріям, і тих вікаріїв та при них келійних служителів чим утримувати?.. і вікаріям архієрейським, на думку (тобто синоду), у земські справи вступати не личить, оскільки й інші присутні в домах архієреї в земські справи не вступають, але такі справи відправляють судді їхні та приказні, які перебувають при домах їхніх».
Государ поступився думкою синода і вирішив:
У архієреїв замість вікаріїв визначити наказних.
Іншим разом указом Катерини I від 15 липня 1726 р. наказувалося: синодальним ч. ієнам до єпархій нічим не торкатися, щоб від того в належному їх управлінні (тобто у провадженні синодальних справ) не було. І для того в єпархії випередити вікаріїв, які про все відповідь дати та рапортувати довзкни. Але указ залишився без виконання.
Втретє, ревностпий охоронець виконання царських ува-
Так, обер-прокурор св. синоду кн. Яків Шаховський від 25 травня 1742 р. увійшов до Синоду з таким поданням: «вікаріїв у єпархії і донині не призначено. І хоча присутні у св. пр. Синоді члени, їхні преосвященства, перебуваючи від єпархій своїх у відсутності, і справи, що по них трапляються, виправляють у наявних при собі від оних єпархій канцеляріях, але від того як їхнім преосвященствам при правлінні синодальних справ утруднення, так і тим єпархіальним справам зайве продовження буває. Найбільше ж крайній недолік і потреба в тому полягає, що їхнім преосвященствам, у силу духовного регламенту і своїх обітниць, у єпархіях церкви відвідувати і всякі забобони та розколи викорінювати і інших за званням своїм посад виправляти не можна». На закінчення обер-прокурор просив св. синод, на виконання вищенаведеного указу, вчинити благопристойне визначення.
Св. синод ка ніби висловив бажання зайнятися пропозицією обер-прокурора, зажадав потрібних довідок, але погонь справа затяглася і залишилася незакінченою.
Ця боротьба двох уявлень про вікарія: — бажання мати виварії помічника у священнослуженні я небажання мати віварія учасника в адміністрації — найліпше виявилася в історії невдалої спроби Арсенія Мопіянська», митрополита київського, придбати собі вікарія.