жодна велика потреба в просвітителям у країні, що тільки-но прийняла християнство. Якщо Стефан Угорський, який прийняв християнство за латинським обрядом і мав прн собі латинське духовенство, недовірливо поставився до німецького місіонера; то тим менше дОверія його зустріти Бруно у князя руського, нещодавно серйозно випробував латино-німецькі початку н рішуче отверйпого католизм. При цьому не можемо не помітити, що й розповідь Бруно про місію у печенігів вселяє деяку недовіру тенденцією виставити свої місіонерські подвиги та небезпеки. Місія у печенігів, ймовірно, не була таким ризикованим, нічим непосредственным подвигом, яким представляє її Бруно. Якщо місіонер відновив мир між печенігами та російським князем, то без сумніву він міг це зробити лише за дорученням Володимира. Отож головне посередництво та умова можливості цієї місії, я, можливо, по суті справа тільки й обмежувалася виконанням цього політичного доручення. Як би там не було, про подальшу долю латинського єпископа у печенігів нічого невідомо; відомо лише, що християнство у печенігів не довелося.
З Києва Бруно вирушив навіяти північні місії - скандинавську і помореко-пруську. З першою він увійшов у зносини, другу прийняв під особисте керівництво. Основою і головною опорою її була Полипа. Болеслав Хоробрий, ревний поборник християнства, який вживав величезні кошти на побудову церков, на допомогу священикам, які приходили до Польщі, на підтримку місій у язичників, особливо дбав про звернення прусів, постійних ворогів Полині, яких йому вдалося підкорити. Не судилося Бруно-Боніфацію мати успіх і на півночі між прусами. Як показують власні слова їх у листі. в Генріху, він не міг діяти в чистому дусі Євангелія, в дусі лагідності і любові: для навернення язичників він вимагав Допомоги світської влади, він вимагав від князів „сотреієге ігігаге”, щоб вони силою спонукали язичників вступати в церкву, ' але з іншого боку він з іншого боку. вів залізний стрій лицарів для того, щоб звертати єретиків і язичників. Слово його було безплідним, але рука ще не була озброєна.
ПРО ЛАТИНСЬКІ ПРОПОВІДНИКИ НА РУСІ КИЇВСЬКУ.
десь між Прусською землею і Руссю, отже, у Литві. Так і свідчить кведлінбурзький літопис, під 1009 рік: «Бруно, але іншому імені Боніфацій, архієпископ і чернець, на одинадцятому році свого постригу загинув, 9 березня, обезголовлений язичниками на кордонах Русі та Литви, з 18 товаришами, і був ц. Римська церква зарахувала егр до лику святих*,