Титульні сторінки

У перші століття нашої ери християнство поширювалося проповіддю приватних осіб і херами чисто-моральними. Приватні ж брехуна і почасти помісні церкви тіні ж винятково-моральними засобами поширювали християнство у варварів і в той час, коли християнство стало державним в межах іреко-римської імперії. При цьому способі поширення християнство вигравало у внутрішній силі переконання віруючих, але втрачало п і чисельності. З VIII століття на заході та з IX століття на сході цей спосіб християнської місії змінюється: християнство поширюється тепер головним чином шляхом політичного, сприяння державі, за допомогою, звичайно, діячів і засобів церкви. З християнством утверджувалася одна віра, один моральний закон, однакове світогляд, однакові звичаї та установи. Християнські держави закликають важливість такого поєднання з собою навколишніх варварів і піклуються про навернення і до християнства. І варварські народи, особливо їхні правителі, сь свого боку вбачають у християнстві необхідну умову для «гасіння в сім'ю європейських народів, — і йдуть назустріч цивілізуючому впливу християнських держав. Поширюючись шляхом державним, зверху ввівши, проникаючи в народні маси міягії освіченого деспотизму урядів, християнство приймалося зовнішнім чином, формально, не проникало в глибину свідомості: зате воно набувало відразу цілі народні одиниці і його впливу підпорядковувався весь суспільний устрій новонаверненого народу.