Розповідь його, що дихає правдою; справляти тим самим сильне враження. Автор чужий всякого ліризму, він не зупиняється над тим, що передав, не вигукує і не передає своїх співчуттів, відтворюючи сцену засліплення. З цього боку він жваво відрізняється від інших своїх побратимів по перу, як, наприклад, від літописця, який розповідав про навалу Половців. Крім того, він не вдається і в релігійний ліризм, не нарікає на гріхи і не перетворює розповіді свого на повчання. Він чітко і докладно говорить про частковості, і в тому власне мета його оповіді: передати те, чому був свідком. У тому, що складає продовження його оповідання, у військових подіях, він точний, правдивий і разом швидкий, звір, як і інші літопнсателі, що переказували не епізоди воєн, а самі війни та їх наслідки. Але й тут в одному епізоді, коли він говорить про боротьбу Угрів із Половцями, талант його дав себе знати одним виразом. Людина, яка вміла талановито зображати дійсне життя, не могла не бути чуйною до живого народного поетичного слова — і збита Угри аки в м'яч, бо сокол збиває га.шце.
В іншому місці ця людина не могла не відгукнутися на інше, живе, поетичне значення, слух про який пройшов майже на самому місці дії.
Святонолк, що засліпив Василька, дав обіцянки Мономаху та іншим братам-позакам йти за Василька на Давида і тим згладити провину свою, цілував хрест Василькові та Володарю на тому, що хоче мати з ними мир і любов. І ось він, після того, як впорався м. Давидом і прогнав його в Ляхи, йде з усім військом на Володаря. п Василька; ті нагадують йому його клятву, його
СКАЗАННЯ ПРО ВАСИЛЬКА РОСГИСЯАВИЧ*.
хрестоцілування, але він переступає хрест, „надійся на безліч понеділка”. Приготувалися до бою, зійшлися на полі Рожні, і Василько, піднявши хрест, сказав: Ти цілував його; спочатку ти забрав у пеня зір, а тепер хочеш взяти душу, — нехай буде між нами цей хрест. І коли зійшлися полки, „багато людей благовір'їв ідучи хрест над Васильковим виттям, возвесь дуже”.