сумна роль: такий сенс цього моралі. Але, за своєю релігійністю, літописець, який ризикнув підняти таємничу завісу, мав усе-таки захистити свій сумнів більш непогрішимим авторитетом: „а чи справді єдиному Богу звідомо”. Ця відкрита розмова з читачем видає автора, а умови століття пояснюють нам та її мотиви. Ми знаємо вже, що до такого способу самоочищення вдається і келар Троїцького монастиря Паліцин, висловлюючись, що „єдиний створив нас звістку”; так втішають себе і москвичі, переконані в насильницькому вчинку („якщо Боже припущення, то воля Господня нехай буде". Сказ. про Скопина, Ізборн. 387); так само і патріарх Іов оголошував на соборі, що царевичу Дмитру „смерть учинилася Божим судом”.
У Псковському літописі про отруєння йдеться ствердно: „Незабаром влаштували бенкет дядьки його, не заради любові бажали його, а для вбивства, і покликали його, їли і пили. Наостанок же прийде до нього злого кореня зла парость, як та давня змія улеслива, підійде княгиня Дмитрієва Шуйського Христина, Малюти Скуратова дочка, який був наперсником і злим радником та вбивцею при великому царі Івані і гонителем роду християнського, він же і митр. Філіпа задушив, коли той заступався, не благословивши царя Новгород полонити; цього злого плода і лютого варвара злої парості, нової Іродіади, яка була сестрою Борисової дружини Годунової, що отрутою нагодувала праведного царя Феодора, ця ж зла дияволова радниця ніби мед на язиці носила, а в серці меч скувала і пронизала праведного мужа, прийде до нього з лестощами, носячи чашу меду з отрутою. Він же, незлобивий, не сподіваючись від неї злого наміру через спорідненість, взявши чашу, вип'є її; тієї ж години почало серце його терзати, взявши його, свої йому принесли його в дім, і, покликавши батька свого духовного... і причаститься, і віддасть дух свій... І відтоді спалахнули лиха, гірші за перші на Русі, які детально неможливо виректи, що створилося тими злими вбивцями, або як розорена була Московська держава від польського короля”. І після клушинської битви, за словами того ж літописця, москвитяни відкрито звинувачували перед царем його братів в отруєнні племінника (58 — 59). Щоправда, автор цієї розповіді не вдається в подробиці хвороби Скопіна і не згадує про бенкет у Воротинських. Але й Паліцин, який краще за інших знав московські справи, не повідомляє цих подробиць, а обмеж-
КНЯЗЬ МИХАЙЛО ВАСИЛЬОВИЧ СКОПІН-ШУЙСЬКИЙ.