По виданні XV т. П. С. Р. Л., де знову зустрічається ім'я Софовія Рязанца, ще в тому ж брянського боярина, який писав на похвалу великому князю Дмитру Івановичу, суперечка про те, хто був автором поетичного оповіді припинився; сумніви зникли.
Але автором поетичного оповіді не був пам'ятний Рязанець і воно безсумнівно писане в XV столітті, отже не сучасно події. Задонщина давніша за нього, а Софоній був одним із перших прославителів Задонської перемоги. Його твір не дійшов до нас цілком, а тільки у відлуннях, в занесених по пам'яті в оповіді, в поетичних епізодах, що змінюються, коливаються.
Другий пам'ятник, після літописної оповіді: „поетична оповідь” перейнята духом поезії релігійної, мопаської і є округлене ціле. ХІ століття було золотим віком чернецтва. У лісистих пустелях з'явилися монастирі. Сила духу, що упокорювалася під ударами долі, в першу половину татарського ярма, стала силою діяльною, що творить, влаштовує порятунок братії. З народу виділилися дружини, зімкнуті біля мужніх ігуменів і пішли вони на зустріч подвигу, небезпекам, труднощам різного роду. Але тільки їхня мета була відмінна від мети богатирів-захисників батьківщини. Користь душевна, порятунок душі — ось спонукання, для якого твердим, непохитним подвижникам насамперед потрібна була смиренність. Цим духом смирення і пройнято наше оповідь. Головним героєм його є Сергій. Його благословенням і молитвами відбувається велика справа. Опоетизована особистість Радонезького ігумена, батька нового північного російського чернецтва, тільки в XV ст. могла з'явитися в такому блиску з таким значенням.
Повість ця - релігійна поема, з живим, частково народним
І. О. ХРУЩОВ,