ізз ня в Новгороді виявився митроп. Ісідор; а тим часом утихомирити заколот було так легко (Літ. про заколот. 145; Нов. років. 99). Є підстава навіть думати, що однією з причин його був сам Татищев. Справді, щойно повернувся до Новгорода Скопіна, невдоволення проти Татищева знову повторилося. Ми вже знаємо, як щасливо вийшов Скопін зі справи з Кернозицьким; але подібний результат важко було припускати. Ось чому ми вважаємо ймовірним, що Татищев, бачачи передачу Пскова, Івангорода н Горішка на бік Самозванця, успіх Кернозицького на шляху до Новгорода (він зайняв Торжок і Тверь), заняття ще до того його маєтків тушинцями, неприхильність до нього в Самогородці, - наважився і сам передатися на сторону. Так чинили багато тоді; так було і на очах Татіщева: у Пскові, в Горішці (де передався М. Салтиков) 2). Дій Скопіна в Москві поки не давали „ніякої віри, багато чого заради міжусобиці та великої потреби" (Нов. років. 99); влада Шуйського висіла майже на волосині; а тим часом перехід з одного табору в інший був такий легкий. Щоправда, Скопін віддав останній обов'язок Татищеву, поховавши їх у Анто. нієвому монастирі; але обурення проти Татищева було таке сильне, що не міг навіть дослідити його справи, і, очевидно, не намагався про те: він тільки заявив про його вчинок *). Чудово,
У Новому літописці, який вважають первісною редакцією двох попередніх зводів, висловлено: „і побіг (Скопін) з вел. Новгорода таємно до Іван-города, взявши з собою Михайла Татищева, та дяка Євфима Телепнєва і інших дворян, які з ним послані з Москви” (Времен. Моск. тов. іст. XVII, 98). Видно, що Скопін узяв із собою Татищева, як і дворян московських, боячись невдоволення проти них, а при цьому порада Татищева вийти з міста набуває певного сенсу.
') У Новому років. сказано прямо, що Скопіну повідомили, "що Михайло Тат. проситься у нього не для послуги, але хоче змінити і Нопград здати *. 99. У Літ. про ятеж. Про це читаємо: "що йде для того, що хоче ц. Василю змінити і Новгород здати * 146.
') Про загальне відпадання новгородських плям наприкінці 1608 свідчить відписка Вербишева до Вичегодцан про звістки про кн. МВХ. Васильовича (Акти Експед. II, № 99 *).
*) У Нов. років. „Кн. Мих. Вас., зібравши всіх ратних людей, зщо про існування задуму Татищева повідомили Скопіну „багато новгородці” (Нов. років. 93) і він же є на першому плані у вирішенні долі винного. З іншого боку заслуговує на увагу той факт, що Скопін, після задоволення гніву натовпу, не послав уже загону проти Бернозицького, побоюючись, мабуть, зради, а коли Кернозицький підійшов до Хутинського монастиря і став оглушати Новгородський повіт, то «многі дворяни». отже змова дійсно існувала. Новгород було звільнено не власними силами, а старанням „повітових людей”.