Єиєво-Міжигірський монастир мав запорізьку січ — так сказати — у своїй парафії. Із монастиря вирушали до січі ієро-монахи для здійснення потреб і богослужіння; з січі приходили до монастиря старі поранені козаки доживати повік як чеп¬ців. Монастир сіяв духовне, тиснув з надлишком речове; бо козаки, в іншу пору дуже багаті на військову здобич, були старанними і щедрими вкладниками. Козаки ущедряли не лише києвоміжпгорський монастир, а й його колонію Миколаївську самарську обитель, що знаходилася ближче до січі запорізької, в нинішній Катеринославській губернії.
З падінням січі запорізької, надмірне постійне джерело доходів києво-межигірського створопігіального монастиря і дні його були вже стислі й вираховані. Перше — так би мовити — застереження міжгірського монастиря дав Євген Булгаріс, архієпископ херсонський та слов'янський. У 1778 році він увійшов до св. синод з доношенням, що в його, мовляв, новозаснованої єпархії вкрай мало мо-
*) Історія києво-межигірського монастиря до останньої чверті минулого століття досить відома. Є про це і в Описі Києва Закревського і в Кісв. е. вед. 18(13 №№ 23—24 і в статті пр. Григоровича Києво-Міжигірський монастир та Запоріжжя, читаної на ПІ-му археодог. з'їзді. Але останні долі монастиря залишалися досі досить темними. Прояснити їх відкривається можливість за допомогою архівних до¬.
Ф. А. ТЕРНІВСЬКИЙ,
настирів, а тим часом він, архієпископ, дуже потребує монастирських настоятелів для присутності в духовних правліннях і для інших єпархіальних доручень, а тому просив перерахувати в його відомство між іншим, самарський монастир приписний до ставропігійного.
Синод побажав дізнатися з цього питання про думку самого Межигірського монастиря. Бієво-Межигірський монастир, як і слід було очікувати, в припущенні преосв. Євгенія побачив зазіхання на останні залишки свого надбання, і тому сильно запротестував. Архімандрит Гаврило з братією від 15 червня 1778 р. докладали свят. синоду між іншим таке: