Кому з киян чи тих, хто вчасно відвідує Київ, богомольців не відомо про мощі Павла, митрополита тобольського, відкрито в нетлінно лежачих у склепі під склепіннями великої лаврської церкви? Але життя і особистість м. Павла настільки маловідома, наскільки відомо існування його мощей. Ця обставина спонукала ми переглянути в архіві синоду справжні документи, що стосуються звільнення і смерті м. Павла.
Взагалі передбачалося, що м. Павло накликав на себе незадоволення уряду у тій же справі, за якою зазнав м. Арсеній Мацеєвч, саме у справі про відібрання церковних майнов. Але насправді було негаразд. Вже хронологія подій говорить проти висловленого припущення. Відібрання церковних майн відбулося в 1764 р., м. Арсеній Мацеєвич був відправлений на заслання ще раніше, саме в 1763 р., а звільнення м. Павла відбулося вже в 1768 р. Далі: питання про церковні майна майже не стосувалося більше, більше. ця, колонізована і напівдика, місцевість не знала кріпосного права, ні поміщицького, ні монастирського. Нарешті, справжні документи, показуючи, як було, віднімають місце у будь-яких довільних припущень. А було так.
Павло Бонюскевич, зведений на митрополію тобольську в 1758 р., відрізнявся, як видно, суворістю вдач і суворою ревністю у виправленні моральності своїх підвладних і пасох. І такому суворому пастирю довелося бути архіпастирем в єпархія, де склалося прислів'я: до Бога високо, до царя далеко, де на нестримність свавілля і пристрастей скаржилися і колишні ієрархи, де люди хоч і хрестилися в Христа (інші, втім, дуже недавно), але в Христа.
Ревний пастир із бичем із вервій почав виганяти з церкви всіх недостойних. Він відлучав від церковного спілкування, розривав шлюби, на його думку, неправильні, постригав з потребою вдових священиків, упокорював духовних, що провинилися.
Ф. А. ТЕРНІВСЬКИЙ,
за старим звичаєм, тілесним покаранням, тілесними працями та невільним лощенням. Здійнялося ремствування. Скаржники, долаючи труднощі шляху, ходили з Сибіру до Петербурга і подавали св. синодові свої скарги. Скарг протягом 9-річного управління м. Павла набралося 30. Імператриця знала про суворе управління м. Павла, і оскільки це суперечило її ліберальному способу думок і її власній системі управління, девізом якої було: живи і жити давай іншим, то природно і не могла дивитись на мене. 1). Члени св. синода, знаючи про погляди Катерини, також не співчували м. Павлу, обтяжувалися безліччю скарг, що надходили на нього, і вимагали від нього ґрунтовної відповіді та виправдання. Але м. Павло, у внутрішній свідомості своєї правоти, продовжував керувати своїм, а від запитів св. синода або відмовчувався, або відписувався без належної ґрунтовності.