Історика смертної кари в Росії не може не цікавити питання, якими спонуканнями і мотивами керувалася імператриця Єлисавета, скасуючи смертну кару. Єлисавета не була ні літературно утворена подібно до Катерини II, яка мала велику схильність до пом'якшення покарань; вона не отримала і такої гуманної освіти, якою володів імператор Олександр I, ворог жорстокостей; вона навіть не була представницею породи, яка б на той час відрізнялася особливою м'якістю; початок її царювання навіть почався раніше, ніж ідеї гуманістів ХІПІ ст. отримали в європейському мірі той кредит, яким вони стали користуватися. Бакая ж тому причина? Здається, що пояснення цієї важливої події, зроблене російським істориком ХІПІ стол., Щербатовим, що могло за часом свого життя знати правду, найближче в істині: „Хоча не можна сказати, каже він, щоб імператриця Єлисавета Петрівна не мала виконане людинолюбством серце, посмертні страти, посмертні страти системи людинолюбства, але за єдиною побожністю. Бо відомо, що умипіленням гвардії Преображенського полку гренадерської роти, вона, скинувши Іоанна III, на престол російський була зведена. Ідучи на це підприємство, де крайня їй небезпека представлялася, вона, приносячи свої молитви Всевишньому, обіцялася, що якщо зможе зійти на батьківський престол, то в час свого царювання не позбавить жодного винного життя. Обітницю, яку вона зберегла, і легко за схильним до милосердя серцю їй було її зберегти*.
Деякі риси з історії смертної кари в Росії.
Отже, невидимому смертну кару було скасовано. До затвердження таким чином видимої скасування смертної кари багато сприяло те, що незабаром на престол зійшла Катерина II, яка на початку свого царювання найщирішим чином трималася ідей енциклопедистів, з якими вона довго перебувала у дружньому листуванні. Вона була прихильницею твору про злочини і покарання Бекарії, якого вона навіть запрошувала до Росії на службу. Її знаменитий Наваз містить буквальний переклад глави згаданого твору смертної кари. Таким чином видима скасування смертної кари, викликана зовнішніми обставинами російської історії, була закріплена авторитетом європейської думки, зрілої, глибшої, і до того ж викликаної більш внутрішніми і свідомими потребами громадськості західних народів. Я не буду приводити докази Наваза проти смертної кари, з того міркування, що вони чисто теоретичного змісту, а мета моєї доповіді повідомити історичні відомості.