Частина 8

Про ці ознаки можна сказати лише, що вони не суперечать деяким видам отруєння (Бербер, Практич. токсикол. 33, 55, 77—78). Без сумніву, деякі з тогочасних засобів зникли для дослідника безповоротно. Відомо, однак, що до складу найсильніших і найпоширеніших отрут у середні віки та в XVI і XVII століттях входив зазвичай миш'як, деякі симптоми отруєння яким також відповідають наведеним нами (включаючи сюди й Epistaxis [носову кровотечу], як одне з явищ, і саму тривалість хвороби, за якою настає смерть). Є навіть приклади, що близько підходять до цього (Tardieu, Étude médico-légale et clinique sur l'empoisonnement [Судово-медичне та клінічне дослідження про отруєння], Paris, 1867, 316—426). Для зловмисних отруєнь миш'як особливо зручний, завдяки майже відсутності смаку та запаху і дії в малих дозах. Вживання його було добре відоме і на Заході, і на Сході. Цікаво також, що в Італії, у вік найбільшого поширення подібних злочинів, їх нерідко скоювали за відкритим столом, за допомогою вина і, у разі смерті, самому факту давали таке ж пояснення, яке ми зустрічаємо в цьому прикладі в Записках Жолкевського (Шлоссер, XI, 169) 2).