Заздривши славі Печерського монастиря, Ізяслав Ярославович перевів з нього в свій Дмитрієвський монастир першого ігумена печерського Варлаама, сина одного зі своїх бояр. Цим переміщенням, за зауваженням літописця, він думав применшити славу Печерського і підняти в очах народу значення свого монастиря. Але Печерський монастир був відомий не одним Варлаамом, і мало зазнав його переміщення. Другим ігуменом Дмитрівського монастиря був Ісая з постриженців того ж Печорського монастиря, обраний на цю посаду також самим вів. вн. Ізяславом. Не щадив Ізяслав на свій монастир золота та
ДМИТРІЇВСЬКИЙ МОНАСТИР, У СТОР. У КИЇВ В. КВ. ІЗЯОЛ АВОМ ЯРОСЛАВИЧЕМ, аф срібла, як згадує про це препод. Нестор, протиставляючи багатство Дмитрівського монастиря убогості Печерської обителі, що злагоджувалася воском і молитовними подвигами своїх ченців.
Б Дмитрівському монастирі, на підставі його, як згадано вище, вже була церква в ім'я св. Димитрія. Літопис наш не позначає ні часу, ні закладки, ні освячення цієї церкви. У тому ж батьковому монастирі старший син Ізя слава, Ярополк, після смерті батька свого, заклав іншу церкву в ім'я св. Петра, якої, ще не закінченої, він і похований в 1086 році. Про поховання Ярополка Ізяславича, який загинув від руки вбивці на шляху до Києва, літописець каже так: проводивши і (померлого князя) до св. Дмитра, що сховало тіло нею з честт, покладе і в раці мармуриш у церкві святою Петра, юже бе сам почав здати. Через 40 років після цієї події, з церквою св. Петра трапилося щось надзвичайне. Б 1128 року, за свідченням Лаврентіївського літопису, „печеряни (тобто ченці Печерського монастиря) переяшали церкву св. Димитрія і нарекошою святого Петра з великим гріхом і неправдою”.