безчутні відвозяться до в'язниці і там вмирають, і нарешті є й такі, які не настільки міцного складання, що не вмирають, і видужують".
"Це покарання занадто жорстоке, яке з'їдає скасувати. Укладачі товариств погодилися допустити смертну кару, але вони не могли погодитися на болісне і мучальне позбавлення життя. Бо єдине є потрібно, а інше нелюдське. Це покарання не відповідає важливості злочинів. У Франції, щоб утримувати страх в серці, щоб утримувати страх в серці, щоб утримувати страх в серці". глядачам стражденного умертвляють. Пугачов, який вразив самий престол монарший, що спустошив багато області Росії і винищив більше тисячі родин дворянських з різними муками, був засуджений до п'ятіріння, але по таємній поведінці було наказано спочатку йому юловусе. що вчинив вбивство, порається по торгах, з перемішкою терпить усю муку смертної кари, і зазнає десять смертей, замість дані їм єдині. бії, але все випадково і самовільно "робиться". Пугачов був страчений за кілька хвилин, а вбиті в 1788 *. Попа, на єдині прибутки і пограбування, зазнали засічення батогом, страту кілька годин триває і звісно ні з меншою мукою, ніби п'ятіріння. То де милосердя до людства? За нашими законами смертна кара скасована і суддя не може визначити більше того, що покладено в законі. А тим часом суддя визначає по 300 і 400 ударів батога, покарання, від якого йде смертна кара. Якщо скажуть, що смертна кара суддями не визначається, це смішна відмовка. І загальним чином якщо покарання є таке, що більша половина не витримає нею без втрати життя, то вже воно стає майже неминучим марно у смерті того, кого закони звільняють від них, то я запитую: чи з такими обережностями у роздягтися покарання великим злочинцям? Суддя, підписуючи визначення вчинити таке покарання, обманює себе і справді робиться сам убивцем, тим більше незграбним, що зло вживаючи владу, дану йому закону.
Деякі риси з історії смертної кари в роса.
нами, і за деякими угодами до двору, з ушкодженням сумління свого, всенародно вбивства вчиняє".
"Сказав я вище, що багато хто не вмирає на місці покарання, але, бувши поки що відведені у в'язницю, позбавляються життя, а інші хоча дуже рідко, і зовсім одужують. Якщо рідко ці приклади бувають, проте вони є, а тому сам засуджений не зовсім позбавляється надії, щоб залишитися живим після вважаючи більше тих, що залишаються живими, ніж дійсно залишається, т. е. майже всіх, які у в'язниці помирають, такого враження немає».