Так само точного указу про київську митрополію, щоб їй не бути, не виявилося у канцеляристів Стефана Яковлєва, Миколи Вир-
НАЧОРИ З ІСТОРІЇ КИЇВСЬКОЇ ЄПАРХІЇ У ХУІІІ СТОЛІТТІ.
іовля, Василя Заводила, Івана Лурікова, Петра Васильєва, Стефана Іванова, Михайла Бєляєва, Денентья Кортишева.
На підставі всього вищеписаного і був складений із синодальної канцелярії у верховну таємну раду відповідь у такому сенсі, де точного указу про київську митрополію, щоб їй не бути, у справах св. синоду немає, а є тільки указ 1722 р. про творення в київську єпархію тихвинського архімандрита Варлаама Ванатовича в архієпископи.
Після отримання цієї відповіді в останні три місяці 1729 р., очевидно, ніякого руху у справі про київську митрополію вгору. таємній раді не було; а потім у січні 1730 р. помер Петро ІІ-й, і настало десятирічне царювання Анни Іоанівни, коли часто порушувалося питання про позбавлення архієреїв сану, але не час було думати і говорити про множення честі архієрейству.
Згасле було питання про відновлення київської митрополії знову спалахнуло яскравим світлом із царювання імператриці Єлисавети. Чи благочестя самої імператриці чи вплив її лідера Олексія Гр. Розумовського подавало до того добрі надії, як би там не було, але найзнатніші обличчя київського духовенства подали.
Святійшому Урядовому Синоду
ДОНАТ.
Поніж за зміною в кафедрі києво-софійської митрополії епнскопи вгамувати зарубіжжі польської області тим титулом митрополит київський,— якого коли він спаде — пишаються, з чималим докором, посміянням так Києву як і всім благочестивим, казили: що де не злоїмо собі ту гонору узурпують; та крім того, чимало благочестивих монастирів і церков, що знаходилися в польській області, з давніх-давен належать до метрополії київської і тим самим собі захищають, маючи на те деякі й писемні привілеї з тим ясним зображенням, що їм належать до метрополії, а не належать до метрополії, а катедрі зарубіжні римляни і вганяти прокляття з наругою кажуть: я що-де в Києві митрополії немає, вам-то треба належить до Лвова, де митрополит київський є з чого тамтешнім бідним благочестивим, як духовним так і мирським, не мала день від дня відбуватися уко-
*. О. ТЕРЯОВСЬКИЙ,
ризна, гоніння та озлоблення, як неоднорічні начальники монастирів благочестивих зарубіжних, приїжджаючи в катедру, оголошували.
Тому просимо всенижче Вашої Святості, щоб, задля припинення від ворогів церкви нашого посміяння, докору й озлоблення благочестивим, але колишньому кафедрі києво-софійської — на чтЬ і державна грамата є — честю митрополитанскою всемилостивіше. Про це покірно просимо
Вашої Святості всі найнижчі послушники: