Але ще перш ніж питання про заміщення Києво-Печерської архімандрії було остаточно вирішене найвищою владою, лаврська братія доношенням від 5 березня визнала за потрібне виправдати перед св. синодом обрання архієреїв кандидатами на Києво-Печерську архімандрію, що йому так не сподобалося. «Оскільки в минулих давніх роках Мелетій Хрептович, єпископ володимирський і берестейський, у Києво-Печерську лавру в архімандрити обраний і цілком тієї лаври архімандритом призначений був; про яке обрання і призначення були письмові довідки, тільки вони під час пожежі, що сталася в зазначеній лаврі, згоріли, через яке згоряння хоча нині про те, в якому саме році і яким порядком згаданий Хрептович у цю лавру архімандритом обраний і призначений був, письмової довідки взяти і нізвідки, однак як він, Хрептович, єпископ володимирський і берестейський, з 1580 по 1591 р. архімандритом київської лаври справді перебував, про те з наявних у зазначеній лаврі різних кріпостей цілком очевидно є. — До того ж архім. Тимофій (Щербацький) при соборній братії оголосив, нібито чути, що вказані архієреї (тобто Платон Малиновський і Сильвестр Кулябка) через слабкість здоров'я свого мають намір залишити свої єпархії і проситися в Києво-Печерську лавру на обітницю. А зразок був такий, що коли покійного єпископа чернігівського Іродіона Жураковського від єпархії на обітницю в Києво-Межигірський мон. звільнено, при тому монастир в управління йому доручено. І за тими двома резонами архієреї в кандидати покладені».
IV.
Не відбулося вікаріатство за Арсенія Могилянського, митр.
київському (1759 - 70) *)•
Не раптом встановилося в російській церкві установа вікаріатства. У Русі до-петровської було щось у роді вікаріатства в самому простому і первісному вигляді: саме допомога
') З архівних справ св. Синод. № 114 1743 року та № 121 1758
року.
головному архієрею у скоєнні богослужіння та посвячення ставлеників. Такого роду тимчасовими вікаріями були заїжджі грецькі архієреї, які проживали в Росії іноді по кілька років, а також і російські архієреї, які проживали на спокої; ті й інші, почуваючи себе як гості, допомагали — так би мовити — архієрею-господарю за його гостинність і ласку, зовсім не маючи на увазі брати участь у єпархіальному управлінні. Були приклади і постійних віваріїв так само; гак для допомоги новгородському митрополиту Йову був присвячений йому вікарієм духовник його Іоіль, архімандрит монастиря Антонія римлянина, людина, як видно, старенька, яка залишилася в тому ж монастирі і померла раніше свого патрона (архієрейство 1708—12).