„Нестримний уд у людях, шалений язик багатьох від сердець лукавих рушив, із клятвою підходять у таємних думах до самодержця, що вся земля Російська шанує кн. Михайла, більше за тебе, великий царю. Ще ж і скіпетроносцем хочуть його бачити” (Оповід. Паліцина, 230).
«Дядька ж його кн. Дмитро Іванович Шуйський з братією і з княгинею велику злість і яхяху на нього, сподіваючись того, нібито він бажає бути царем, в ньому ж цього ніхто не сподівається бути» (Нов. років. 114).
„Дядьки ж князя Михайла, кн. Дмитрій Іванович Шуйський із княгинею, велику тримали на кн. Мих. рень (сварку), сподіваючись, що він підшукує під царем Василієм царства, а про те ж бо і всій землі відомо, що в нього того і в думці не було” (Ник. літ. 132; Літ. про заколоти, 177).
«І цьому кн. Михайлу позавидів три браття, а його дядька, його славу і честі, і обмовили його цареві, говорячи: «Сли шахом, царю, бо племінник наш хоче царем бути в тобі місце» (Цриб. до псков. років. 58).
') „Хоробрий той чоловік від багатьох молимо бяше, щоб йшов згубити шляхи безбожних і щоб не настав відганяти вовки від стада Христового*.
*) ІІолучеї звістка (27 анр. н. ст.), що Скопін з Шереметьєвим знаходиться в столиці і що він розпустив своє військо, з тією ж умовою, щоб усе воно зібралося, як тільки піде трава (Денн. л ш. (йг., 577)).
І. С. ІКОННІКОВ,
по:|оду ]) і військовими вправами, під час яких сталося ст(»ікновение його війська з царським загоном, внаслідок крайнього роздратування обох сторін.
Серед цих приготувань і урочистостей вирішилася доля Скопіна. На бенкеті, що був у день хрестин сина кн. Ів. Михайловича Воротинського, причому кн. Скопін був хрещеним батьком, а дружина кн. Дмитрія Ів. Шуйського (Катерина, дочка знаменитого злодіяннями Малюти Скуратова) хрещеною матір'ю, він сильно захворів, на „перепиванні”, осушивши чашу вина, піднесену йому кумою. У такому стані його ледве довели до найближчого монастиря. Виявилася кровотеча носом і ротом. Перенесений додому, він прохворів до двох тижнів, і, незважаючи на допомогу, надану йому лікарями, надісланими від Делагарді, помер у ніч з 23 на 24 квітня (Рукоп. Філар. 22 — 23; Оповід. про народж. Скоп. в Ізбор. Попова, 383; Псков. літ. 58; Нов. літ. 114; Никон. л. 132; Літ. про заколот. 177) 2).
Чутка про отруту швидко поширилася Москвою; на Дмитра Шуйського вказували, як на винуватця отруєння. Народ ринув у дім останнього, і, якби не військо, послане на виручку, йому важко було б уникнути помсти (Відек. 139-140) 3).
*) „По приході ж (до Москви) кн. Мих. Васильовича почали наряджатися йти під Смоленськ” (Никон. 132). „Так само (також) незабаром почали радитися про відправлення під Смоленськ” (Нов. літ. 114).