Тому, навіть на підставі лише сказаного, важко відмовити у достовірності звістці про відвідання П. Могилою західноєвропейських університетів, важко допустити, щоб син молдавського воєводича не виконав загальноприйнятих між знатними особами умов у справі такої першорядної важливості, якою є освіта. Але ще більше говорить за достовірність зазначеного повідомлення сам склад освіти П. Могили і характер його діяльності, що випливав звідси. Ми не будемо тут зупинятись на тому, що наш митрополит, на відкликання сучасників, у роіасіпіє у родгескн нсхуі 2), бо ці мови викладалися і у львівській школі*); для підтвердження сказаного нами достатньо вказати на те, що П. Могила був знавцем західноєвропейської літератури, вельми високо цінував освіту, здобуту в школах закордонних, і, усвідомлюючи, що в Малоросії, через невченість духовенства і ненавчання юнацтва, відбувається великий збиток для права визнав перенесення на російський ґрунт західної науки, — і потім, оселивши його в заснованих ним школах, найкращою похвалою для цих останніх вважав те, що в них так само добре йде вчення, як і в закордонних колегіумах.
Беручи до уваги все сказане, ми приходимо до наступного, як нам здається, не позбавленого підстав висновку: початкову освіту П. Могила здобув у львівській школі, у
') Див. зачапку мудрого латника з дурним русином у диспутачу, рукою, бібліот. Київ. Дух. академії №, 213.
*) Див. лист М. Смотрицького до Рутського, віддрук. ціна в Литов | церкв. унії Кояловича, т.і, прим. 216.
*) Літоп. левів. братства Зубрицького, А. 3. Р. т. IV.
БІОГРАФІЧНІ ЗВАД. про ПЕТР МОГИВ ДО ПОСВ. ЙОГО В САД АРХІМ.
середовищі дружньо розташованого до його фамнії львівського братства, а остаточне — у закордонних університетах, слухання дек* щй до яких увійшло в моду, стало загальним звичаєм у середовищі польського у південно-російській аристократії розглянутого нами
Перша (за часом) певна інформація про Петра Могила, що зустрічається в сучасних йому пам'ятниках, полягає в звістці про його участь у хотинській битві (1621 р.), де він, в рядах польської армії, „полювання до послуги Речі Посполитої противно Солтанові Османові, Лосколите і всієї християнства освідчував 1)“.
Надходження молдавського воєводича на службу Польській Короні, що представляється на перший погляд явищем дещо дивним, легко можна пояснити з одного боку тими невдачами, які спіткали його прізвище на батьківщині, а з іншого особливими відносинами цього прізвища до польського уряду та польської аристократії. ■