ПРО ПАМ'ЯТНИКІВ,
вань. Їх переписували, злегка змінюючи, протягом трьох століть. Оповіді про Куликівську битву були чимось у роді улюбленої героїчної поеми для наших книжників і, не дивлячись на варіанти, вони зберегли цілісність і недоторканність своєї первісної письмової обробки. Усі відомі нам у безлічі списків розповіді про Задонський бій, усі без винятку, репрезентують кожну лише редакцію або так званої Софоніївської розповіді, або ревку літописної, або ще рідше Задонцмни. На думку мого етн три особливі твори незалежні один від одного м належать кожне особливої літературної шкр-уе, мул обробці.
Перша школа - його північно-російське літописання. Школа зга виробила кілька літописних повістей, як напр. про Олександра Невського, про нашестя Тохтамиша. Школа ця відрізняється занадто великою ісекуственностио, суворою книжковістю, офіційністю, спільними місцями. Подія Задонської битви одержала в цій школі час обробку.
Офіційний оповідач, як видно, описав у Москві, через деякий час після повернення туди Дмитра Івановича, велику подію. Відсутність подробиць в описі походу і битви ясно свідчить про те, що він не тільки не був очевидцем, але й мало вслухався в розповіді свідків та учасників походу. Автор надихається текстами Святого Письма, і в лайливих словах Олегу Рязанському та Мамаю («вороже, зраднику Ольже») видно той самий офіційний тон, з яким через століття будуть писати «про благочестивого діяча Івана III і про окаянну Орду». Це сказання, бліде, як і всі подібні сказання, написане однак за життя великого князя — героя події, і позбавлене анахронізмів. При відсутності живих подробиць є однак точність у визначенні днів і годин битви.
Дмитро представлений. головним. лацон,.героєм» одухцгррренннм і усвідомлює свій подвиг. У його вуста вкладаються цодктди, якими змальовується його відвага, і сподівання на $ода< ДцжфЦ.де подіє сам ігЬооь допомагає еаіуі я, через нього російським-«Про преп. СЕРНЕ «наївно вивільняється в юдаом, міс??
[фрагмент нечитабельний у скані першодруку]
І. І. ХРУЩІВ,