Маючи на увазі ці сліди дуже стародавнього існування монастиря, не можна залишити поза увагою ще одне монастирське переказ. На південно-східній стороні від церкви Димитрія Солунського, за огорожею монастирською, росте надзвичайно висока сосна. Потрібно зауважити, що у всіх місцевостях навколо монастиря, на відстані 50 верст на всі боки, ніде немає в лісах ні сосни виїли. Його так зване „чорнолісся”. Сосна та ялина трапляються тільки в садах і становлять велику рідкість, причому досягають незначного зростання. Але сосна, за огорожею Дмитрієва монастиря, має близько кількох аршин, слідів., в поперечку понад 5 чвертей аршина. Верхівка її значно височить над церквою; до того ж, ще років вісім тому, верхня частина сосни збита блискавкою. Для того, щоб досягти такого величезного зростання на ґрунті, не схожому на ці дерева, потрібна не одна сотня років. Але розповідам братії монастиря, у селі Дмитрівці, років вісім тому, померла жінка, якій було 90 років. Жінка ця казала, що її дід знав монастирську сосну, як величезну з усіх навколишніх дерев. Монастир ретельно береже цю сосву, і хоча вона за огорожею монастирською, але обгороджена парканом. У монастирі зберігається переказ, ніби ця сосна є сучасною основою монастиря за Дмитра Донського, і припускають, що вона посаджена на могилі одного з героїв Куликівської битви, тут похованого.
Про пам'ятки, що прославили Куликівську битву.
Читання І. П. Хрущом.
Літературні пам'ятки, що прославили Куликовську битву, складаються з видозмінених у деяких подробицях трьох самостійних творів: 1) сказання, що увійшло до літописних зводів; 2) поетичного сказання, приписуваного ієрею Софонії, і 3) відкритої та виданої Ундольським «Задонщини». В історіях літератури звичайно не згадується про літописне сказання, а розбираються останні два. Карамзін заснував свою розповідь на літописному сказанні; він з недовірою поставився до Софонієвого, як до казки, і обурювався його анахронізмами. Шевирьов під враженням Карамзіна теж недружелюбно поставився до цього сказання, хоча й відшукував у ньому поезію.
Костомаров, як історик, розповів про Дмитра Донського на підставі поетичного, так званого Софонієва, оповіді, довіряючи йому більш, ніж літописному. Після того, як стала відома „Задонщина”, академік Срезнєвсій, видаючи новий текст Задонщини, відзначив у так званому Софонієвому оповіді всі місця, які відрізняються своїм гусельним складом і замислився над питанням: чи не було особливих, не записаних пісень, якими славили Дмитра та Кулі?
Ось коротко історія долі цих сказань у науці.
До уваги і суду членів Товариства я дозволю собі піддати мій погляд на ці пам'ятники, які мали велике значення в нашій літературі, за що говорить безліч списків обох