племені русів, що жили в Галичині і називалися в X столітті на сході Хорватами, а на заході Ругамі *). Але ці думки, при всій справедливості труднощів визнати факт занесений у західні хроніки, навряд чи можуть бути прийняті. Викладена нами розповідь продовжувача Регінону обставлена подробицями та вказівками, які можуть бути віднесені тільки до Русі київської н нашої великої княгині. Притому і всі, більш менш близькі в цьому часі, західні хроністи, згадуючи про факт переданий продовжувачем Регінона, відносили цей факт саме до Русі, слово Вп§і замінювали словом Візсі або Вівві, причому особливо важливе свідчення Тітмара, що відносило розповідь саме до Русі київської 9). Щодо історичного значення цього свідчення, то воно витримує всі вимоги найсуворішої критики. Початкові свідчення про факт належать сучасникам і до того ж особам, вельми близьким до події, що розповідається. Саме: продовжувач Регінона, який перший заніс цей факт у літописі, був не тільки сучасником події, але й так би мовити очевидцем його: він був чернець того ж Трірського монастиря св. Максиміна, в якому жив і російський місіонер Адальберт і, як видно з
Про Див. у Регіх'а т. 1, Сопііпоаіог Ке^шошв ай ап. 959 - 962.
*) Представник першої думки Ассемані, другий Бєлевський.
8) Звід західних свідоцтв про посольство Ольги до імператора Оттон можна читати у Шлетера. Нестор, ч. 3-я, стор 447 - 452.
ПРО ЛАТИНСЬКІ ПРОПОВІДНИКИ НА РУОН КИЇВСЬКУ.