Перед Sebastopoi, 1 вересня. Сьогодні вранці в таборі є багато гарних хлопців, які думають про якусь приємну місцевість, де багато куріпок, а друзі зібралися, щоб нешкідливо вбити, які ніколи більше не побачать стару країну. Він справді сподівався, що омарми не постраждає цього місяця так сильно, як це сталося у відповідний період минулого року, після перемоги на Альмі та вимушеного маршу на Балаклаву; але не можна забувати, що з невеликою силою на цьому плато ми тоді зазнали багатьох втрат від хвороб, і що зараз у нас немає таких «досвідчених військ», як ветерани Варни та Бтилгарії, тоді як кількість людей і тварин і, як наслідок, джерела хвороб надзвичайно зросли, і тепер вони скупчені на тому самому просторі землі.
Військо, здається, за загальною згодою приречене залишитися тут ще одну зиму, яка, можливо, з волі Неба та необережності людини матиме ще жахливіші наслідки, ніж минула. Немає видимих причин, чому б нам не вдалося закріпитися на південній стороні, поки мороз і сніг не перервуть активні дії. Справа буде змінена цього разу через дванадцять місяців, якщо росіяни зможуть утримати свою армію до того часу. Мінометів надходять десятки, і є велика кількість снарядів і запалів для нинішнього використання наших батарей. Севастополь має ненаситну сировину і пожирає тонни за тоннами заліза без будь-яких видимих незручностей. Навіть коли немає «вогню», немає бомбардування, маса боєприпасів, витрачена на придушення вогню, а також на прикриття своїх власних і запобігання роботам ворога, для цивільного є неймовірною.
Після провалу 18 червня наша канонада затихла. Ми говорили про це як про ослаблення і вважали його вимерлим. Князь Ґорцбакофій запевняє світ, що це був інерний сквиб, слабкий феєрверк, який не заподіяв жодної шкоди цим міцним росіянам і не завдав їхнім військам ніяких незручностей; і все ж, так чи інакше, між 18 червня та 18 липня не менше восьми тисяч гарненьких маленьких кульок діаметром вісім, десять і тринадцять дюймів, що падали з вагою в першому випадку еквівалентним п’ятдесяти, а в другому – п’ятдесяти-дев’яноста тоннам, було відкладено всередині ліній Севастополя, і кожна, що вибухнула, викинула близько шести або вісім уламків, вагою в кілька фунтів кожен, на відстані двохсот-трьох ярдів, якщо вони не були зупинені в дорозі траверсом або сухожиллям.