Процедура розподілу була ручною і бездуховною. Був підготовлений полк з старшиною попереду; біля нього стояв сержант із великою сумкою. Називався «Джон Сміт». "Тут"; «Зробіть крок вперед», — і Джон Сміт підійшов до полковника, який занурив руку в сумку, дістав невеликий пакунок і сказав: «Джоне Сміт, ви були в Алмі, Балаклаві та Інкерманні?» «Так». Полковник передав йому пакунок, і Джон Смітлі пішов на своє місце в рядах, несучи в руці згаданий пакунок, який він відкрив після «звільнення»; і це було все, наскільки я міг бачити, що було зроблено з процесу, який міг бути представлений у найвищому ступені цікавим і захоплюючим для солдата.
Я вважаю, що Легка дивізія масово демонструвала та отримувала свої медалі та застібки від лорда В. Полета з певною церемонією. Можливо, Джон Сміт натякав на те, що ніколи не бачив втомленого пострілу, окрім як на відстані кількох миль. Можливо, він був на мирній варті в штабі лорда Іглана 5 листопада; але він носить застібку для Інкермана. Він міг би займатися не більш кровною роботою, ніж забивати волів і овець для дивізії на комісаріатській бійні, а все ж він покаже свої груди «Крим» (звичайно), «Альму», «Балаклаву», «Інкерман». Наша занедбана система нагородження класів нагородами та поширення їх на цілу армію позбавляє їх значної частини їх справжньої цінності.
Що може подумати вцілілий після атаки легкої кавалерії про застібку ■«Балаклава», коли він бачить цілі дивізії солдатів піхоти o2 19G ПЕРВУКИ ПЕРЕМОГИ. виховуючи те саме на своїх грудях? Зараз ця тема надто велика, щоб торкнутися її, але її багато обговорюють і обговорюють не ті, хто отримує нагороди, не заслуживши їх, а люди, які справді брали участь у великих битвах, від яких шанси на війну утримували інших. Цю велику річницю з ентузіазмом відзначали по всій армії. У полках було багато «обідів Алми» як серед офіцерів, так і серед солдатів, і На цих святкових зустрічах музика й пісня не давали спати табору ще довго після півночі.
Французи також мали свої банкети та гуляння. Рано вранці вони провели грандіозну церемонію — Missa Sole)inis за упокій померлих. Дійсно, останнім часом вони влаштували чудові військові видовища, але ніхто ніколи не чує про них у цьому величезному таборі, доки його увагу не приверне відлуння 101 гармат, якими вони наближаються до кінця. Генерал Пелісьє став маршалом Франції і отримав від Її Величності Великий хрест Бат. Останнім орденом він, здається, надзвичайно пишається, і кілька разів підписувався «Пелісьє, G.C.B.». Генерал Сімпсон ще не отримав жодної нагороди чи пошани з дому, але імператор Франції нагородив його рідкісною відзнакою Великого хреста Почесного легіону*.