Як тільки оркестр кожної бригади прибував навпроти генерала, він ставав обличчям ліворуч, очищав лінію маршу, виходив вперед і грав, доки його бригада повністю не пройшла повз, коли вона йшла в тилу, а її місце зайняла наступна група. Ці оркестри були сформовані шляхом об’єднання полкових оркестрів, і деякі з них грали дуже добре, але загалом їхня музика була обраною та поганою. Гвардійці прийшли, звичайно, зі своєю улюбленою піснею «Британські гренадери»; сопілки горян тріщали, пищали й бриніли тим дивним поєднанням звуків, таких дорогих шотландським вухам і таких суперечливих звукам саксонців чи галлів; а одна бригада зіграла Partant pour la Sj/rie на честь маршала Пелісьє та присутніх французів.
Друга бригада Фом-ї дивізії мала один із найкращих оркестрів, грала бадьорий марш, але, загалом, музика цієї армії не відшкодувала втрат війни. Війська марширували перед майданчиком, на якому вони щойно стояли в строю, і його характер був дуже сприятливим для ефекту руху, оскільки був невеликий схил униз, починаючи з того місця, де голова колони повернула ліворуч і почала свій прямий марш до генералів, у безпосередній близькості від яких можна було побачити сера Коліна Кемпбелла, адмірала Фрімантла, Генерал Віндхем і велика кількість високопоставлених офіцерів — французьких, сардинських та англійських — персонал усіх них складав численний і блискучий натовп.
Ранок був сірим і нудним до початку огляду, але потім хмари стали рідшими й трохи розсіялися, і кілька уривчастих сонячних променів осяяли британські легіони, коли вони спускалися схилом у найдосконалішому порядку, широкий рівномірний потік багнетів, не швидкий, але непереборний. У мирний час навряд чи можна було побачити кращий військовий приціл, ніж ця незрівнянна піхота. Здоровий вигляд чоловіків свідчив про гарне утримання та велику турботу про них; їхній солдатський екіпаж і ідеальний одяг доводили, що їхні офіцери скористалися надзвичайно гарною та відкритою зимою, щоб прискорити військову освіту численних новобранців. Там, де всі були гідні похвали, було образливо вказувати на когось, хто особливо заслуговує на це.