Посеред однієї з цих «кімнат жахів» — бо їх було багато — було знайдено мертвих і живих англійських солдатів, а серед них — бідолашний капітан Воган із 90-го, який уже помер від ран. Зізнаюся, мені було неможливо витримати видовище, яке жахнуло наших найдосвідченіших см-геонів; смертельний, липкий сморід, запах гангренозних ран, зіпсованої крові, гнилої плоті були нестерпними й нестерпними. Але що мали відчути поранені, які змушені були все це терпіти, а Авго помер без руки, щоб подати їм чашку води, чи голосу, щоб сказати їм одне ласкаве слово? Більшість із цих чоловіків були поранені в суботу — багато хто, можливо, у п’ятницю перед цим — справді, неможливо сказати, скільки часу вони там пробули.
Поспішаючи відступати, москалі, здається, приносили мертвих людей, щоб прибрати їх із дороги, і клали їх на піддони, жахливо знущаючись. Щоб відступ був забезпечений, ворог мало дбав про поранених. Лише в понеділок вони прийняли тих, кого ми надіслали до них під час короткого перемир’я для piirpose, якого, я вважаю, домагалися ми самі, оскільки наші переповнені лікарні не могли вмістити, а наші перевантажені хірурги не могли більше піклуватися про них. Наступним був Великий Редан. Така сцена краху і руїни! — усі будинки позаду — маса битого каміння — годинникова вежа, з пострілом прямо крізь годинник; пагода в руїнах; інша годинникова вежа з усіма знищеними годинниками, крім циферблата, з написом «Барвайз, Лондон»; куховарні, де серед посуду текла людська кров; в одному місці снаряд застряг у котлі й розніс його разом із вмістом і, ймовірно, супроводжуючими на шматки.
Скрізь розруха і розруха. Це, очевидно, колись був heau quartier. Найстаріший мешканець не міг тепер його впізнати. Піднімаючись на Редан, який був страшно завалений мертвими, ми побачили сцену відчайдушної атаки та оборони, яка коштувала болим сторонам стільки крові. Від рову на вулиці було погано — він був нагромаджений мертвими англійцями, деякі з них обгоріли й почорніли від вибуху, а інші були розірвані до невпізнання. Кількість зламаних габіонів і лафетів тут була надзвичайною; земля була вкрита ними. Бомбозахисні засоби були такими ж, як і в Малахоффі, і в одному з них знайшли нотну книгу з жіночим іменем, а біля входу стояла пташка-канарка та ваза з квітами.