Ніч була темна, але вони чітко бачили, як пароплав наближався до них і наближався все ближче. Щохвилини вони чекали, що її рушниці відкриються на них із гриппом і каністрою. Тому чоловіки лягли обличчям долілиць і трималися якомога ближче до землі, а пароплав м’яко наблизився, доки він не опинився на відстані приблизно 100 ярдів від того місця, де вони були. Вони змусили її якор хлюпнути у воду, а потім брязкіт її люльки, коли вона пробігла крізь отвір. Тепер, безсумнівно, вони «збиралися зловити»; але ні, росіянин не відкрив жодного порту й не показував світла, Хат, здавалося, почувався комфортно у своїй новій квартирі.
Капітан Вільєрс з 47-го полку, який командував групою прикриття, наказав своїм людям дотримуватися найвищої тиші, а Авас наказав морякам. Приблизно о 2*30 ранку, коли вона пробула близько години на своєму новому місці, у її носовому люку було помітно широке світло. Пароплав, що лідирує на протилежному боці, через секунду згодом показав проблиски однакової яскравості, а потім один! два! три! чотири! п'ять! — як із сигнальних гармат, решта пароплавів, за одним винятком, випускали з носа вогняні струмені. Невдовзі струмені перетворилися на стовпи полум’я й диму — дув свіжий і сильний вітер, а ніч була темна, — так що вогонь швидко поширювався вздовж посудин і незабаром освітив усе північне небо.
Щогли швидко злизали й розігрілися до вогняного сяйва, а такелаж спалахнув уривчастими коливаючими лініями світла, що борються з вітром за життя; j-ards проливають блискучі шоуі іскор і палаючих осколків на воду. Північні роботи можна було легко простежити у світлі пожежі, і обличчя російських солдатів і матросів, які були розкидані на схилі, час від часу сяяли й виправдовували Рембрандта. Робота по руйнуванню прискорилася швидко. Невдовзі кораблі стали лише величезними ковчегами сліпучого світла, що люто шипіло й тріскотіло, викидаючи хмари іскор і вугілля, а гармати, розжарюючись, вибухали й трусили божевільний корпус на атоми.