Лише півдюжини сміливих і допитливих душ вирвалися вперед, і здавалося, ніби вони мали намір атакувати російську батарею, а відети також почали неспокійно рухатися в цьому напрямку, коли на повній швидкості підскакав офіцер сардинського штабу, чий блакитний султан майорів на вітрі, і кинувся навздогін за цими передовими джентльменами, кричачи їм повернутися. Вони, побачивши себе таким чином відрізаними з тилу, і, можливо, щоб уникнути догани, зробили зворотний фланговий маневр, втекли від свого переслідувача та приєдналися до основних сил; і, оскільки тепер було віддано наказ нікому не йти далі, повернення до мосту стало досить масовим. Коні, які давно звикли по бабки грузнути в жахливій балаклавській та севастопольській багнюці, здавалося, насолоджувалися переходом на твердий, пружний дерен за Чорною; було сполохано ще більше куріпок, на превелику спокусу деяких присутніх, які віддали б місячну платню за день полювання на такій місцевості; також було піднято кількох зайців, і одного з них енергійно переслідував субалтерн зі спортивною жилкою, чий в'ючний поні, однак, невдовзі залишився далеко позаду через прудкі стрибки зайця.
Дійшовши до мосту, коло козаків знову оголосили привал, і всі погляди були прикуті до двох акуратних блакитно-смугастих наметів із навісами над входами. Дехто з генералів стояв надворі, і було очевидно, що конференція наближалася до кінця. Виникла коротка затримка, і я зрозумів, що козацький капрал скористався, щоб замінити свій сардинський батіг на набагато кращий французький, причому приймач першого, безсумнівно, вважав, що він отримав справжню російську річ. Потім було видно, як між кіньми біля наметів ворушилися трикутні капелюхи та пір'я; санітари та конвоїри кінні; козаки зробили те саме, і зараз англійські, французькі, сардинські та єврейські генерали та штаб їхали мостом і між подвійною шеренгою, утвореною глядачами.
Генерал Тимоєв, чоловік солдатського вигляду з приємною фізіономією, їхав першим і усміхнено відповів салютом, яким його зустріли. Генерал Віндхем був поруч із ним, трохи позаду. Був ескорт французьких Chasseurs-a-cheval і маленький один з 11-го гусарського полку, і великі коні та високі, вгодовані чоловіки останнього разюче контрастували з кепськими, хоча й витривалими скакунами, і з мізерною статурою козаків, які, здавалося, дивилися на них з деяким подивом, тоді як гусари зиркнули на них, ніби вважали, що один ескадрон їхній міг би легко виторгувати півдюжини сотень таких антагоністів. Кортеж пройшов на невелику відстань у рівнину, а потім його союзна частина попрощалася з «nos amis les ennemis» і повернулася до мосту.