Полковник Віндхем бачив, що втрачати час не можна. Він послав трьох офіцерів за підкріпленням, і, перш за все, за людьми в Ібрмації, і тепер він вирішив сам піти до генерала Кодрінгтона. Побачивши капітана Крілока з 90-го полку, який майже повністю зайнятий підтримкою людей, і докладаючи величезної мужності та енергії, щоб привести їх до ладу, він сказав: «Мені потрібно піти до генерала за підтримкою. А тепер нехай буде відомо, якщо мене вб’ють, чому я пішов». Він перетнув бруствер і рів і зумів безпечно пройти п’яту паралель крізь шторм виноградних і рифових куль; і, стоячи на вершині парапету, знову попросив підтримки. Сер Едвард Кодрінгтон запитав його, чи він справді може щось зробити з такою підтримкою, яку він міг створити, і сказав, якщо він так думає, «він міг би взяти Eoyals», які тоді були в паралелі. «Нехай офіцери вийдуть попереду — давайте просуватись у порядку, і якщо люди триматимуть свій стрій, Редан буде нашим», — була відповідь полковника; але він заговорив надто пізно, бо в той момент було помічено, як наші люди стрибають у рів або біжать по парапету виступу та крізь амбразури виходять із роботи в рів, у той час як росіяни могли б відчути, що вони слідують за ними з рушницею. багнетом і з важким мушкетом, і навіть кидаючи в них каміння та дробину, коли вони лежали в канаві.
Справа в тому, що росіяни, зібравши кілька тисяч людей за бруствером і побачивши наших людей, розсіяних і збентежених за внутрішнім бруствером траверсу, перетнули бруствер, через який тепер кілька польових фігур грали виноградом на внутрішній стороні Редана, і кинулися на наші розбиті групи багнетом. У той же час задні шеренги, що кріпилися на бруствері, обрушили на них сильний град куль над головами колони, що наступала. Боротьба, що зав'язалася, була короткою, відчайдушною і кровопролитною. Наші солдати, зазнані будь-якими невигідними обставинами, зустріли ворога також багнетом, і відбувалися поодинокі бої, в яких хоробрі хлопці, які стояли на своєму, мусили захищатися відразу від трьох-чотирьох противників.