РОЗДІЛ XXL 0PP0ETITNITIE3 ЗНЕХТУВАНИЙ. Міцність російської позиції на північному боці — Апатія союзних генералів — Під час падіння Севастополя росіяни готувалися до загального відступу — Наша бездіяльність їхня нагода — Форт Костянтин — Укріплення на північному боці — Сумні наслідки нашої недбалості — Термінові приватні справи — Справа в Керчі, в якій 10-й гусарський полк — Чутки про конфлікт між французькою та російською кавалерією в Євпаторії — Частина сухопутного транспортного корпусу потрапляє в засідку — Генерал Пелісьє змирився з бездіяльністю. Перед Севастополем, 29 вересня. Контраст між реальними діями збройних сил з 9 числа цього місяця та гарячковими мріями, яким занурюється домашня публіка, яку представляє преса, настільки ж разючий, як і болючий.
Росіяни, поки що не відчуваючи дискомфорту через безмежні пустки, спокійно зміцнюють свої позиції на північному боці. Обличчя країни щетиниться від їхніх гармат і батарей. Як я бачу, гуркіт їхніх гармат лунає в нашому таборі, і час від часу дорівнює шуму старих канонад, які, як ми сподівалися, назавжди замовкли. Немає жодних ознак будь-якого наміру з їхнього боку залишити посаду, на яку вони витратили стільки турбот і праці. Вони відступили з південного боку, коли це стало неспроможним; вона була розбита на шматки бомбардуванням, яке нам неможливо відновити. Тепер вони мають між собою і нами глибокий морський рукав, річку та узбіччя плато, круті, як стіна.
Ми дозволили їм вийти на вільний час і спостерігали, подібно до того, як ми повинні були дивитися на мімічне зображення такої сцени в Естлі, в той час як російські батальйони йшли по вузькому мосту, виринаючи в непорушному порядку з цього жахливого моря бурхливого вогню й диму, яке часті вибухи великих фортець і магазинів підкидали в клуби полум’я. У який момент наші генерали прокинулись і знали, що відбувається з Ейвасом, я не можу сказати, але точно відомо, що вони, як тіло, не турбували себе будь-якими насильницькими зусиллями, щоб побачити рух ворога рано/вранці. Був пізній вечір, коли форт Пол вибухнув. Приблизно о 5.30, наскільки я зараз пам’ятаю, чудовий витвір сильно похитнувся, піднявся вгору, здавалося, розлетівся на шматки — кам’яна кладка, що руйнується, і амбразури викидали смуги білого диму, охоплені вогнем — а потім розвалилися, так би мовити, на руїни.