Полковник Віндхем був першим або одним із перших людей, які увійшли з цього боку, а разом з ним увійшли Даніель Махоні, великий гренадер 41-го, Кеннеллі та Корнеліс з того самого полку. Коли Махоні увійшов із радісними вигуками, він отримав постріл у голову від юсійського стрільця і впав мертвим перед полковником Віндхемом, у ту ж мить Кеннеллі та Корнелліс були поранені з обох боків від нього. (Останній претендує на винагороду в розмірі ol., яку полковник Герберт запропонував першому чоловікові його дивізії, який увійшов до Ідана.) Паралельно до стін Ідану, як я вже описував, розташований внутрішній парапет, призначений для захисту стрільців біля амбразур від будь-яких наслідків, які могли б розірвати корпус і вдарити їх, якби цей високий берег не був. там, щоб забезпечити захист від осколків.
Кілька вирізів у задній частині амбразур дозволяли людям усамітнюватися всередину в разі потреби, а дуже міцні та високі траверси проходили по всіх боках самої роботи, пропонуючи додатковий притулок. В основі Eedan, перед кутами повторного входу, є бруствер, або, скоріше, парапет із неправильною кривою, який проходить перед тілом місця та досягає висоти шиї людини. Коли наші чоловіки увійшли через амбразури, кілька юсівців 150 НАПАЛИ НА ІТКДАН. wlio плевся між виступом і цим бі-східним утвором, відступаючи за останнім, або забирався за траверси для захисту. З них вони вилили швидкий вогонь по парапету виступу, який був переповнений людьми Другої та Легкої дивізій, і ommen, з повідомленням, яке всі офіцери жаліють, але не завжди є виправленням у таких випадках, почали відкривати вогонь ворога, не просуваючись і не наступаючи за траверсами.
Вони заряджали та стріляли так швидко, як тільки могли, але мало вбиваючи, оскільки юсіанці були добре прикриті бруствером. Були також групи російських стрільців позаду нижніх траверсів біля підніжжя Ідана, які тримали різкий удар по наших чоловіках. Коли поширювалася тривога про штурм, ворог кинувся до казарм у тилу Редана, збільшуючи силу та інтенсивність вогню, тоді як наші солдати швидко відступали. Нерухомість наших сил і слабкість вогнепальної зброї, від наслідків якої ворог був добре захищений, спонукала росіян утриматися. Марно офіцери голосом і діями, прикладом і зухвалою доблестю намагалися підштовхнути наших вояків до розчищення роботи.