Там був французький генерал зі своїм штабом і кілька французьких гусарських офіцерів. Багато жителів Сардині прибуло, але англійців затримали в таборі під час збору, і багато хто також був дезінформований, що зустріч генералів мала відбутися до дванадцятої або першої години. До цього часу ми вже далеко просувалися від російських ліній і батарей, коли поле почало розширюватися, деякі йшли праворуч і наближалися до козацького видету, який, здавалося, був досить спантеличений присутністю такої кількості дивних вершників під мушкетним пострілом від його посту, і який, один чи два рази почавши кружляти в знак наближення ворога, отримав підкріплення у формі іншого Козак, який спускався з гори, ніби попереджаючи вторгнень на заборонену землю.
Інша група галоперів підійшла впритул до батареї, відомої як № 49, і спілкувалася з деякими відеттами, з якими вони дружно викурювали цигарку, доки не підійшов російський офіцер і ввічливо повідомив їх французькою мовою, що він наказав нікому більше не підходити, і що він сподівається, що вони підуть у відставку, що вони, звичайно, і зробили. Далі ліворуч численний загін вершників, за якими йшов рядок зуавів, єгерів, берсальєрів та інших солдатів піхоти, які пробилися на землю, під’їхали до хребта прямо під відрогом пагорба на південний схід від Інкермана. Тут вони були дуже близько до російських пікетів, і в межах особливо зручного пострілу з різних батарей, вони вирішили їх відкрити, і більшість з них зупинилися, тому що йти далі справді виглядало як зловживання добродушністю ворога, який таким чином дозволив нам отримати вигоду від конференції, щоб насолоджуватися проїздом далі на російську територію, ніж будь-хто з моменту створення цього табору, і оглянути їхні позиції та оборону.