Вони сказали, що вони сміються з брехні, яку їм сказали. Вони перебували в такому занедбаному стані, коли полковник Блейн, добрий і чуйний комендант табору штабу, відправив активного й розумного унтер-офіцера, сержанта Гіллеспі, з департаменту начальника маршала, під безпосереднім контролем якого перебувають усі в’язні, до російських складів у Севастополі, щоб отримати для них шинелі та одяг, але він нічого не знайшов. чоботи, і було помічено, що чобіт не було в запасі, коли місце було зайняте, і що в'язні були дуже погано взуті. Це дуже незвично для російських військ і показує протоки, до яких має бути зведена їхня армія. Коли це місце було евакуйовано, англійці взяли шістдесят два полонених, багато з яких були п’яні та спали серед руїн будинків, і всі вони були погано одягнені та погано забезпечені черевиками чи черевиками.
Поранені, захоплені сардинцями під час недавніх дій на форпостах, перебувають у такому ж сумному стані, і видається очевидним той факт, що росіяни швидко втрачають стан і зовнішню ефективність. Чоловіки заявляють, що отримують 31б. хліба або l^lb. печива на день і трохи тарлі, яку вони додають у такий собі суп; це становить їх раціон. Час від часу, як я вже казав, вони отримують невелику порцію пшеничного або ячмінного бренді. Їх тримають в живих запевнення, що союзники повинні незабаром піти, і тоді вони отримають (бідні омануші створіння!) здобич англійського табору, який багатий на все, крім їжі. Більшість із цих людей надзвичайно поступливі, і з них виходять чудові слуги в штаб-квартирі, доки їм забороняється пити ром.
Вони слухняні, працьовиті і легко задовольняються, і всі їхні господарі відгукуються про них високо. З початку війни у нас було майже 1000 таких у штабі, і дуже небагато з них спростували цей характер. Один із них, польський унтер-офіцер, був дуже корисний як шпигун, але його охопило непереборне бажання вступити до польського легіону у Варні, він дійшов аж до Одеси, де його розпізнали й розстріляли як дезертира. У російській армії є багато рас, але, здається, ніхто не бажає дезертувати, крім поляків, і кількість цих незадоволених солдатів, які перейшли до нас, справді дуже мала. Посилаючись на абзац, який ви опублікували у сучасника, де класифікують полки, залучені в атаку на Редан, на англійські, ірландські та шотландські відповідно до імен, які носить кожен з них, я можу запевнити вас, що ніщо не може бути більш помилковим, ніж будь-які висновки з таких даних.