з акад. Гельмерсеном ним видано 26 томів «Beiträge zur Kenntniss des Russischen Reichs», де вміщено безліч його етнографічних статей, між іншим: «Про заслуги Петра В. щодо поширення географічних знань», «Про первісне безлісся південноросійських степів», «Про руїни Маджара» тощо.... Свої поняття «про вплив зовнішньої природи на соціальні відносини окремих народів та історію людства» Бер виклав в окремому мемуарі під тією ж назвою. Висновок, до якого він доходить, такий: «Доля народу визначається наперед і ніби неминуче природою місцевості, яку він займає. Коли земна вісь отримувала свій нахил, вода відокремилася від суші, піднялися хребти гір і відділили одна від одної країни, — доля людського роду була визначена вже наперед, і всесвітня історія є не чим іншим, як здійсненням цієї зумовленої долі». Навряд чи з таким висновком може погодитися історик, який допускає певну частку свободи в рухах людського духу, але менше з тим сам мемуар Бера від цього не втрачає свого першорядного значення; принаймні, у всій європейській літературі не можна вказати твору, який у такому невеликому обсязі поєднував би таке багатство геніальних думок і міркувань. Останнім часом свого життя Бер був зайнятий низкою нових історико-етнографічних питань, які й спробував дослідити у двох останніх томах своїх «Дрібних творів». Третій том особливо цікавий: він містить у собі — «Вирішення деяких історичних питань за допомогою природничих наук». Так, ті пригоди Одіссея, про які йдеться в X і XI книгах Гомера, на його думку — цілком ясно вказують на місцевості Чорного моря, бухта лестригонів у точності відповідає Балаклавській бухті. Ще важливішою для нас є стаття, що досліджує «давній торговий шлях чорноморських скіфів у внутрішню Азію». Геродот (IV, 21 — 25) розповідає про народи, що мешкали на північ і схід від скіфів, він передає деякі риси про їхній спосіб життя, про характер країн, про те, що останні відомі народи — аргіппеї, що вони харчуються плодом, який називається понтик. Зважаючи на всі природничо-історичні та географічні риси, відзначені в Геродота, Бер доходить висновку, що країна аргіппеїв лежала в Середній Азії, прилягаючи до так зв. китайського Туркестану. Бер докладно стежить в 1873-77 рр..
рух греко-скіфських караванів, спочатку на північ для постачання себе хутровим товаром, потім на схід через Урал, для збуту цього товару або обміну на інший, можливо, шовкові тканини, настільки рано вже поширені в Палестині та Єгипті.