Така думка Мордвинова справляла, хоча довго, впливом геть наше вітчизняне законодавство, щодо законодавчого застосування смертної кари. ІІрн виданні Зводу законів у 1832 р. смертна кара була, на думку адмірала Мордвинова, у наступному вигляді утримана: 1) За злочини проти перших двох пунктів, тобто за замах проти особи государя імператора і членів імператорського прізвища, а також за їх важливості віддаються на розгляд верховного кримінального суду. Суди ж звичайні могді призначати за ці злочини лише каторжні роботи.
2) За порушення карантинних прапнл, але також лише за вироком військового суду, 3) За військові злочини під час походу вчинені. Таким чином смертна кара у зведенні законів була призначена не в абсолютній формі, а в альтернативній, або вона чи інше, м'якше покарання.
При виданні Положення про покарання 1845 р., зроблено відступ від цих історичних переказів. Смертна кара є не альтернативним, а єдиним покаранням і визначається за наступні злочини: 1) За всяке зловмисність проти життя, здоров'я, честі, свободи, влади, недоторканності особи государя імператора чи членів імператорського прізвища; 2) за бунт проти государя та держави; 3) за державну зраду різноманітних видів; 4) за замах, приготування, віддалену співучасть, недонесення як про зловмисного, так і скоєного на ці злочини; 5) за найтяжкі види карантинних злочинів. Нарешті у Зводі військових постанов, смертна кара утримана за багато злочинів, скоєних у воєнний час, або в місцях оголошених на військовому становищі, про що ми скажемо нижче.
Цим можна було б закінчити історичний нарис смертної кари в Росії, якби нам не треба було розглянути питання, яке займало увагу більш глибоких розумів XVIII стол., до яких ми зараховуємо князя Щербатова, правдивості якого ми дуже довіряємо, питання про те: чи можна вважати укази імператрицями Єлиса і види страти за загальні злочини?
У своєму роздумі про смертну кару (Читання Московського Товариства історії та старожитностей, 1860 р. кн. 1-ша), князь Щербатов каже: «Інші вбивці в нас засуджуються бути битими батогом по різних місцях града, іноді без ліку, навіть до смерті, а іноді з ліком ударів, від трьохсот ударів і більше, але все таке число, щоб нещасний майже природним чином знести без смерті цього покарання не міг. Таких засуджених, однак, не вважають, щоб вони були на смерть засуджені, возять винних з деякими обрядами по різних частинах міста, і всюди їм це болісне покарання поновлюють. Деякі з них у найжорстокішому стражданні, ніж відсікання голови, або шибениця, або ж саме п'ятерування, помирають. Інші ж, перенісши всю цю жорстокість,
а. е. кістяковский,