Не дивлячись, однак, на видиму відміну смертної кари, вона була застосована, починаючи з царювання Катерини II, раз за державні злочини. Так у 1764 р. страчений був поручик Мирович, який хотів звести на престол ех-імператора Іоанна III. У 1771 р. були страчені винні в московському заколоті та вбивстві архієпископа Амвросія Зертіс-Каменського; цей злочин був викликаний моровою виразкою. У 1775 р. казнепи були Пугачов і Перфільєв за бунт і повстання. У 1825 р. страчено було п'ять чоловік: Рилєєв, Пестель, Каховський, Муравйов і Бестужев, за бунт. Багато з учасників у польському заколоті 1830 і 1863 р. були страчені. У 1839 р. було страчено Канарський. Число страчених в останній польський заколот було дуже значним. Судячи з відомостей, нещодавно оприлюднених, про жіночий бунт у Севастополі, в тридцятих роках, що спричинив за собою кілька страт, були, ймовірно, й інші випадки страт за політичні злочини, які досі залишаються ще невідомими.
Чому смертні страти застосовувалися за політичні злочини після видання згаданих указів Єлисавети, тому пояснення виведено пізніше з тлумачення літери указів Єлисавети та відношення їх до попередніх законів. У цих указах говорилося а. ф. кисть Євтк,
про вепрюедеїїн смертних вироків на виконання без утвердження імператриці. До того часу всі смертні вироки за злочини спільні не потребували, для виконання, утвердженні верховної влади. По державним злочинам смертні вироки п раніше були виконувані не інакше, як із затвердження імператорської влади. Отже, тлумачили, що укази Єлисавети не стосуються смертної кари за політичні злочини; отже, тлумачили, смертна кара залишилася не скасованою за ті злочини. Таке тлумачення з формальної точки зору правильне, хоча насправді воно не відповідало ні тим спонуканням, ні широті того задуму, з якими імператриця Єлисавета видала свої укази про зупинення та скасування страти.
Не ставу розповідати про спроби, зроблені 1813 р., 1824 р. і 1845 р. відновити прості, нормальні види страти за загальні злочину. У 1824 р. мужній адмірал Мордвінов, якого біографію нещодавно видав у світ голова нашого суспільства, говорив: „Ні рік, ні година не будуть приховані від історії, коли в Росії відновлено смертну кару. ознаменувавши волю свою в 1817 р. на знищення покарання батогом і влеймення лнца», — скасувавши, від себе скажемо, рвання ніздрів, — «щоб такий государ, перед таким щирим йому народом, в кримінальному своєму статуті, міг з'явитися відновником, коли він був відновником смерті і навіть оголошена забороненою.