Після видання військового статуту з'явилося кілька законів, якими встановлено смертну кару за нові злочини. Так Петро Великий підтвердив закон про страту скарбників і вимагають шляхом утиску хабара у народу. Цей закон був підкріплений стратою трьох комісарів: Арцибишева, Баранова н Волоцького. У царювання Катерини I видано було два закони: першим визначено було страту за членоушкодження, з метою уникнути військової служби; другим, виданим 1727 р., було заборонено під страхом смертної кари. магомета нам звертати у свою віру інших інородців, як-то: Мордву, Чуваш, Черемісів, Остяков, Вотяков, Лопарей та ін.
Російське законодавство, з виданням Військових Артикулів та згаданих додаткових указів, насправді вичерпало всі види злочинів, які за тодішніми поняттями можна було обкласти смертною карою. Законодавству після цього не залишалося, навіть за тодішніми поняттями, можливості йти шляхом збільшення кількості злочинів, що загрожують смертною карою. Якщо закони 1703, 1704 та 1705 гг. загрожують смертною карою за зрубання одного дуба в заповідному лісі, за продаж приватною особою ревеню, за перепустку іноземців за кордон без провідних з проїжджими грамотами, за продаж підрядниками солі з порушенням запропонованих правил, — те, що можна було ще зробити для застосування страти.
У такому становищі знаходилося наше законодавство про смертну кару, коли вступила на престол імператриця Єлисавета Петрівна. Незабаром після вступу свого на престол вона дала іменній указ фельдмаршалу Лассію про те, щоб смертні вироки у війську не були приведені у виконання без подання на її твердження. Указ цей не дійшов до нас, або, принаймні, досі не знайдено і не оприлюднено. На нього є посилання в тому знаменитому указі 1748 р., яким теж пра-: віло поширене було на все населення. Отже перший крок у справі скасування смертної кари полягав у тому, що імператриця узаконила, щоб жоден смертний вирок не був виконуваний без її затвердження. Протягом 10 років імператриця Єлисавета не затверджувала жодного смертного вироку. Але доля а. е. кістяковский,
іїє засуджених залишалася невирішеною: вони нудилися у болісному очікуванні у в'язницях. Б 1753 р. Сенат, чи з навіювання понад або з власної ініціативи, представив імператриці доповідь, в якій, вказуючи на незвичайне скупчення у в'язницях сидільців, засуджених до смерті, і на необхідність визначення долі як засуджених вже до смерті, так і тих, хто У вигляді загальної постанови наступне правило: всіх засуджених протягом 10 років у страти і підлягають у майбутньому подібним вирокам, по покаранню батогом, вирванням ніздрів, посилати до Сибіру на каторгу. Так скоєно було видиме скасування страти.