Сам архімандрит Тимофій знайшов більш пристойним і доречним надати дещо іншу форму висловленню свого невдоволення і своїх бажань. „Св. прав. Синоду всенижче доношу", — писав а. Тимофій від 29 листопада 1747 р., „що я через жорстоку в мені внутрішню майже повсякденно бувалу слабкість для сприйняття Всемилостивіше асигнованого мені митрополії київської сану в С.-петербург бути всіляко не можу. Бо якщо при тій моїй тяжкій слабкості ту далеку поїздку здійснити в цей зимовий час, то десь у дорозі передчасно скінчити життя своє доведеться. Тому всенижче святійшество ваше молю, щоб я, найнижчий, заради зазначеної слабкості моєї від тієї високої прерогативи всемилостивіше б був звільнений, а залишився б на колишньому моєму місці".
Але пройшов із невеликим місяць і архім. Тимофій змінив свої думки. Можливо, сан митрополичий став здаватися йому настільки привабливим, що заради його варто було зазнати труднощів шляху,— можливо (і це вірніше) він побоювався за неслухняність втратити і колишнє архімандирське місце, тим більше що разом з вказівкою про призначення його в митрополити, в лавру не було б, надіслано йому вказівку, в лавру було б надіслано. 1 січ. 1748 а. Тимофій вже доносив св. синоду: „за силу всемилостивий крок Ея Імператорської Величності іменного указу за Божою поспішністю в С.-Петербург звідси виїхати цього січня 24 числа неодмінно має намір".
У лютому 1748 архім. Тимофій прибув до столиці; 28 лют. у понеділок 2-го тижня великого посту імператриця вусно наказала, щоб посвята київського митрополита було найближчого дня недільного; у четвер 3 березня відбулося звичайне наречення майбутнього ієрарха, а в неділю 6 березня в придворній церкві Стрітення Господнього в присутності імператриці, спадкоємця Петра Федоровича та його дружини Катерини Олексіївни архімандрит Тимофій хіротонізований в церковному чиноположенні. Хіротонію здійснювали: Симон Тодорський, архієпископ псковський та нарвський, Арсеній Могнлянський, архієпископ
ОЧКРХИ В9Ь НОТОРШ кивокою КПАРХШ у хтіп оліпі.
переяславський я дмитровський, у присутності Феодосія Янковського, єпископа петербурзького та шлісаїбурзького, та Варлаама Скамницького, єпископа устюзького та тотемського. Новопоставленому митрополиту було видано синодальна грамота на пергаміні і він відпущений у свояси.