кої смерті (Карамзін, V, 201; Соловйов, IV, 89). У 1467 р. у Москві померла дружина вел. кн. Івана III, Марія Борисівна (дочка вел. кн. тверського), від смертного зілля, каже один літописець (Соф. літ. у Повн. зібр. рос. л. VI, 186; пор. Літ. Рос. Львова, II, 363), внаслідок чого тіло її так розпухло, що покрив, який раніше був великий і звисав по краях, не міг тепер прикривати померлу. Це сталося за відсутності князя (П. З. Р. Л. IV, 149, V, 272); а коли він дізнався, що дружина дяка Олексія Полуєктова посилала перед тим її пояс „до баби”, то сильно розгнівався на них і шість років не пускав Полуєктова на свої очі (VI, 186). У цьому випадку виникала, звісно, підозра в порчі. Утім, є вказівка, що дружина Івана III ще в підлітковому віці „была одержима зѣльною немощію” (Оповід. про св. отців, Йос. Волоц., Чит. М. тов. іст. 1847, № 7), для зцілення від якої вдавалися до старця Євфросина в Савватієвій пустині. У смерті Дмитрія Івановича, племінника вел. кн. Василія Івановича, підозрювали злий намір з боку останнього, оскільки колись вони були суперниками на московський престол. Літопис каже: „преставися (14 лютого 1509 р.) благов. князь Дмитрій Іванович въ нуждѣ и въ турмѣ, и положиша тѣло его въ церкви Арханг. Михаила въ Москвѣ, возлѣ отца его велик. кн. Ивана Ивановича” (Івана Молодого, Соф. 2-га, 249). Але Герберштейн, який був у Москві невдовзі після того, каже прямо: „одні вважають, що він загинув від холоду і голоду, інші, що він задушений димом” (Запис. про Московію, 19). Незважаючи на те, що хвороба і смерть вел. кн. Василія Івановича вельми докладно описані в літописах (VI, 267—276), однак
') «Даша йому люта велика» (Арханг. років. у Карамзіна, V, 157).
У Російському Літописці, вид. Львовим (Спб. 1792, II, 348), повідомляються такі подробиці: „Того ж літа (1453 р.) послав вел. князь Стефана Бородатого в Новгород зі смертним зіллям заморити кн. Дмитрія; він же приїхав у Новгород до боярина Дмитрієва, Івана Котова, повідав йому річ великого князя, він же обіцявся, яко глаголет Давид: ядий хліби моя возвеличи на мя лесть, призвав кухаря на раду, коли ж князю Дмитрію за звичаєм захотілося опівдні їсти, і повелів собі одне курча приготувати до обіду, вони ж окаянні смертним зіллям приправили його і принесли його перед князя, він же, не відаючи злого їхнього умислу, з'їв, і незабаром тоді ж розболівся, і лежав дванадцять днів, і преставився, покладений же був у церкві св. мученика Георгія в Новгороді”.