ний на вигляд, він не міг пом'якшити своїх супротивників навіть устраханим зверненням. Підозрілий але в натурі, він легко піддавався стороннім наклепам. Брехливий у своєму слові (такі його урочисті запевнення смерті царевича Дмитра і першому Самозванці), він природно було збудити себе довіри. Але давши тепер доступ на наукам на Скопіна, він пошкодив своїй власній справі в саму, можна сказати, щасливу хвилину свого правління. Щоправда, він дотримувався принаймні зовнішньої пристойності стосовно племінника. Але його брат, кп. Дмитро, не вмів стримувати боротьби із заздрісним почуттям. Тим часом, за своїм характером, він не міг порушити поваги до себе ні в оточуючих, ні в своїх підлеглих. Пихатий у стосунках до останніх, малодушний на ратному полі, він потопав у розкошах та задоволеннях, які на той час йшли зовсім у розріз із тяжким становищем народу ”). Третій із братів Шуйських, кн. Іван Іванович, разом з ними брав участь у колишніх підступах, також вороже ставився до Скопіна і разом з ними поділяв нелюбов народу.
Після цього цілком зрозуміло, як в очах народу та війська мав вигравати Скопін.
За російськими звістками, він був гарний обличчям; привіт у зверненні; дбайливий у однопієпії у підлеглим; добрий до іноземців (Додат. до пскої. років. 59; Рікоп. Філар.; Хроногр. Ключарьова у Карамз., XII, стор 528). Звісно, у цьому зображенні чується витійство, властиве історичним оповідям кінця ХУІ та ХУІІ століття, за нами відоме вже відзвиво про Скопіна Відекінда; а ось і відгук про нього гетьмана Жолкевського: „Скопин-Шуйський, зауважує оп, хоча був молодий, але, як кажуть люди, які його знали, він був наділений відмінними даруваннями душі і тіла, розумом не за віком, мужнім духом і прекрасною зовнішністю" (Зап. 41 -
') „Вой ненавидіху його гордості, задля цього й нелюбий бяше в їхніх очах" (Сказ. Авр. Пялицына, 232).
„Воєвода серця не хороброго, але жіночними обкладений речей, красу і їжу люблячий, а не луки натязати і копія криправляти хоч” (Інше оповід. про самозв. Часів. Моск. заг. іст. ХУІ, 66).
КНЯЗЬ МИХАЙЛО ВАСИЛЬОВИЧ СКОПІН-ШУЙСЬКИЙ.
42). Навіть Буссов, який ставиться до росіян узагалі вороже, робить із них виняток тільки на користь Басманова, відомого заступництвом іноземцям, і Скопіна, якого він називає „героєм і великим мужем” (Оповід. про самозв. 1, 98, 114). Загальний плач шведських воєвод і війська після смерті Скопіна слугує найкращим підтвердженням цих чеснот російського вождя, який, попри всі перешкоди на шляху, зумів утримати їх у покорі, будучи завжди до них „добрим і ласкавим”, за словами сучасників (Столяр. хрон. у Карамз. XII, прим. 580; в Ізборн. Попова, 344).