ДІЙ, оголосив їм про це в присутності Татіщева; а вони, у пориві єгодування, негайно умертвили останнього. Тому передовий загін не був висланий проти Ксрнозпцвого; багато хто з дворян перейшли до останнього, що поставило Скопіна в дуже скрутне становище, і тільки загін, що зібрався в околицях Новгорода, і чутка про збирання великого війська під Грузином змусили Кернолицького поспішно піти від Новгорода. Такий схід надзвичайно втішив Скопива, митрополита і новгородців (Летоп. про заколот. 146—147). Татищев, за розпорядженням Скопіна, був похований в монастирі Антонієва. Карамзін, називаючи Татищева „цибульним царедворцем”, пояснює результат цієї справи недосвідченістю Скопіна, яка не з'їїла утримати пристрасті проти людини „чи навряд винної” (XII, 90). С. М. Соловйов бачить у звинуваченні Татищева донос, яким думали лише запідозрити його та видалити (ІПІ, 269). І. І. Костомаров пояснює цей факт підозрілістю на той час і нелюбов'ю до Татищева в Новгороді, але не входить у розбір самих мотивів (Іст. смутн. брешемо. II, 172); а в своїх характеристиках осіб невиразної епохи, він зауважує: „Подія з Татищевим у житті Скопіна представляється чимось дивним, накидає ніби тінь на бездоганність його вчинків, але, за неясністю своєю і неповнотою сполучених звісток, все ж таки може повести до висновків про вістку про вістку про вістку про вістку про вістку про вістку про вік. І, судячи з колишніх дій Татищева, м. Костомаров не допускає у разі виключення, тобто зради (Вест. Євр. 1871, червень, 501). Постараємося пояснити цю справу.
Татищев, відомий за Бориса Годунова з дипломатичних доручень (у Литву, Грузію, для прийому швед. принца Густава. Карамзін, XI, 20, 38—42, прим. 38 і 47) і пожалуваний ним у думні дворяни (Послуж. список у Древ. Рос. Вівл. XX, 70), встиг утриматися в цьому званні за Дмитра Самозванця (ib. 75) і навіть був деякий час його улюбленцем (Маржерет, 300). Але він був шанувальником старовини і тому не міг стерпіти порушення московських звичаїв за Самозванця; у суперечці з ним про смажену телятину Татищев підтримував князя Василя Шуйського, за що йому загрожувало заслання у В'ятку, але, завдяки заступництву Басманова, він був прощений (ib. 300—301; Сказ. еже содѣяся, у Чтен. Моск. тов.
В. С. Іконников.