У пам'ятнику є риси, які вказують нам на те, що перш за все в Москві пролунала пісня слави про Куликовську битву і що в цій пісні пролита кров порівнювалася з дощем, як у Слові о полку Ігоревім, і говорилося, що Мамай біг невідомими дорогами. Незважаючи на прихильність до своєї теми, автор сказання не міг залишатися зовсім чужим тим поетичним виразам, у яких не пером, а голосом славився подвиг руських, які не допустили Мамая повторити Батиєву навалу. До початкових словесних похвал входила розповідь про відбуття великого князя з Москви, і плач великої княгині та бояринь займав у них чільне місце. Не бажаючи пропустити цього плачу, автор літописного сказання переклав його на свій лад: «і був у граді Москві плач гіркий і голос ридання... Рахіль, що оплакує чад своїх з великим риданням і зітханням, не хотіла втішитися, бо пішли з великим князем за всю землю Руську на гострі списи. Ой леле нам,
убдгая наша 'Чадця* і т.д.
Другий твір про Куликівську битву є найширший і найпоширеніший. Префсв. Філарет, на підставі Карамзіна, приписав його Рязайцю Софонії або Софронію. Соловйов прийняв це становище і став загальноприйнятим.
Відкриття автора в особі Софонії перш за все грунтувалося на тон, що тільки в одному з численних списків і найпізнішому оповіді его зустрічається з наступним написанням: "історія, або повість про нашестя безбожного царя Мамая з незліченними Агарани, Рязанца, ієрея Софоаія". Карамзін поправив: СофрМіа; Строєв залишився при Софовії, переробивши їх у Софонію. Онєгірєв в 1838 у Російському Історичному Збірнику Общ. Іст. та Давн. видав цей пам'ятник, вибравши багато списків. І так як ніде він не знайшов імені Софронія чи Софонії, то звів цього Рязанця за переписника чи навіть власника рукопису. Сієгірьов заперечував цю авторську особистість ще й тому, що Гаванець інакше б відгукувався про свою еенлу і про князя Олега, і що ієрей не міг би зіграти подробиці в опіваїн битви і зброєю ратних.
' Відкриття У ідольським третього роду описи Куликівської битви, де пожинається Рязанець Оофонія як особа, яка прославляла цю подію, остаточно затвердили авторські права Рязанця Софовії, як співвласника просторого ноетичного скелями, що дійшов до нас
ПРО ПАМ'ЯТНИКІВ,
у численних списках, у тому числі один, XVI в. (Прекрасний список) належить преосв. Порфирію знаходився на археол. виставці у Києві. Бєляєв, у передмові до виданої Ундольським Задошціні (Временник М. Общ. і Давн. кн. 14), стверджує, що Софовія був сучасником події,— і в цьому він має рацію. Він і преосв. Філарет усі анахронізми, що зустрічаються в поетичному оповіді, вважають за спотворення перепищиків. Але з цим не можна погодитись.