представниця цього народу, яка шукала в християнстві, за висловом Нестора, лише „добрі мудрості Божої”, несумісної з жодними земними розрахунками? І в стислому звістці західного літописця про посольство Адальберта проглядають риси, з яких можна зробити висновок, що, крім релігійних, були й політичні цілі місії. До цієї думки наводить вже спільність і невизначеність виразу: «не міг встигнути ні в чому, для чого був надісланий», — висловлювання, що вказує начебто на кілька завдань, покладених на місіонера, але ще більше підтверджують цю позицію подальшого ставлення імператора до невдалого місіонера як невдалого місіонера. на вдячність за безуспішне, але сумлінне виконання дорученої йому місії, Адальберт приймається імператором з любов'ю (сагііаіії), приймається до імператорської капели,— милість, якою удостоювалися лише обрані особи духовенства,— і згодом на одних. зауваження. Розповідь продовжувача Регінона зовсім не дає думки про безчесне вигнання західних місіонерів з Русі та про їхнє переслідування тут як проповідників. Місія зазнала невдачі, місіонери мали повернутися назад, але їх не переслідували на Русі. Вже на зворотному шляху (іп геДеппео) їх спіткало нещастя, внаслідок якого деякі з супутників Адальберта були вбиті і сам він ледве врятувався. Це могло й не залежати від місіонерської проповіді; місіонери просто могли піддатися нападу розбійників і до того ж поза володінням великої княгині Ольги.
Ієрва спроба залучити Русь до системи західної римської імперії виявилася таким чином безуспішною. Тоді як дуже багато західних хроніків того часу безперечно відзначають цю подію, в російських літописах ми не знаходимо ні найменшого натяку на зносини св. Ольги із заходом. Б подальшої історії спостерігається така ж, тільки зворотне, невідповідність у свідченнях західних і наших джерел. У міру того як наближається час спільної християнської освіти Русі, наші літописи найчастіше вказують на зносини російських князів із заходом у справі віри; західні, навпаки, жодним словом не згадують про жодні зносини. За свідченням наших літописів посли папи
А. Д. ВОРОНОВ,