новію і західною, то вони без сумніву не могли зупиняти св. Ольгу від релігійних зносин із заходом так само, навіть не зупиняли й інших слов'янських князів, як напр. Борис болгарський. Св. Ольга звичайно дивилася на західну імперію тільки як на імперію християнську і без сумніву ще незнайома була з тим духом н напрямом, яким відрізнялася західна церква та її місіонери. Ольга могла послати посольство саме в імператору Оттону, а не в папі: посольство могло мати значення і для політичного зближення з імперією, чарівність якої приваблювала в собі багатьох слов'янських князів, а з іншого боку вся місіонерська діяльність заходу зосереджувалась тоді в руках імперії. місіонери посилалися та призначалися не татом, а імператором. Не зайвим вважаємо приєднати до атома, що, за деякими західними хроніками, російські посли згадуються і на введлінбурзькому сеймі імператора Оттона II в 973 році, отже ще набагато раніше, ніж Володимир став безпосереднім сусідом Чехії,).
Висловлюючи це, ми однак не думали стати вище припущень, які в нашій науці викликаються і виправдовуються сучасною критикою нашого стародавнього літопису. Складність відкинути показання західних хроністів становить головну силу цього припущення. Для нашої мети незрівнянно важливіший результат посольства, ніж саме посольство. Чи було воно справді послане Ольгою чи було справою російських вихідців, як би там не було, незрозуміло, що воно було прийнято імператором Оттоном вельми блого схильно (Ъепі&пе). Несподіване прохання від володарки народу, який вселяв страх Візантії, від княгині християнки, що ухилялася від Візантійської імперії і просила єпископа і пресвітерів від Німецької імперії, не могла не лестити честолюбству німецького імператора і могла союзника, не зайвого для імперії. Імператор дуже зрадів (пшииит даиизиз) 2) цієї нагоди і охоче задовольнив проханні росіян. За його дорученням, Бременський архієпископ
1) Lamberti annales. Pertz III, 65. 2) Ann. Saxo ad an. 959.
ПРО ЛАТИНСЬКІ ПРОПОВІДВІКЛИ НА РУСІ КИЇВСЬКУ.