хроніки егц *), був з ним у дружніх стосунках. Важко, неможливо припустити, щоб особа, така близька до оповідання про головну дійову особу оповідання, допустила неточність у показаннях, особливо щодо факту настільки важливого і безвідносного щодо одного автора — Адальберту 2). Далі — сам імператор Оттон I, у грамоті саксонським князям про інтронізацію Адальберта, призначеного згодом на Магдебурзьку архієпископську кафедру, називає його „колишнім єпископом та проповідником у Ругії“. Нарешті і папа Іван ХШ, у грамоті про затвердження магдебурзького архієпископства, каже, за Адальбертом „спочатку був призначений єпископом провінція Ригії“*). Якщо пізніші хроніки, як Кведлінбурзька, Ламберта, Гідесгеймсвая, аналіст Саксон, хроніка Корвейська, що повторюють цю звістку, могли просто переписувати з продовжувача Регннона, то не можна не звернути увагу на свідчення Тнтнара евяскопа Мерзебу. який знав історію слов'ян: він також говорить про Адальберта, що він був спочатку поставлений єпископом Русії і звідти був вигнаний язичниками. Притому розповідь продовжувача Регннона і хутро його пізніших переповідачів відрізняється такою об'єктивністю, так вільний від будь-яких тенденцій вихваляти імператора німецького місіонера, що вселяє в собі повну довіру. Отже розповідь може бути відкинуто; але чи можна прийняти його в буквальному значенні, оскільки він передається в західних хроніках? Вчені, які відносили цю розповідь до київської Русі, прилипають, що імператор Оттон надсилав на Русь у великій князівні Ользі єпископа Адальберта, але заперечують, що цей місіонер був посланий на Русь через прохання самої Ольги. На підставі
') Сопі Кертвопія у Регіг'а Мопшпепіа Сегтапіає I. I, пекло ап. 961 та 962. Сі. передмова Цертця там же с. 613.
*) Є навіть думка, що продовжувач Регінона був сам Адальберт. У такому разі оповідь ще більш безсумнівна. ТОЩЕП'ЯСЬ, Ояші. беяоЬіоЫяфіеІІєп, (. I, 270.
[фрагмент нечитабельний у скані першодруку]