У засіданні 20 березня д. чл. А. В. Романович-Славатинський зробив повідомлення про книгу Уоллеса Впззиа, причому звернув особливу увагу на погляди автора на общинне землеволодіння, на невдале Іієгз еіаі і на земські установи 1), а д. чл. М. Ф. Володимирський-Буданов зробив повідомлення про „Історико-юридичних матеріалах, виданих до Вітебська, у 1871”— 75 р., 6 томів, причому звернув увагу суспільства на акт 1677 р., занесений у полоцькі магістратські книги, що свідчить про саме ту існування відома зі слова Серапіона (ХПІ століття).
Ось це повідомлення: „Можливо, найцікавіший факт з усіх, що містяться в шести томах „історико-юридичних матеріалів“, знаходиться в реляції 1677 р. 13 серпня (т. VI, стор. 247 і наст.). Возний (генерал) Полоцького воєводства заносить у полоцькі магістратські книги наступне: був він у різних справах у Дисенському окрузі і, після їх закінчення, прибув до м. Дисни. Тут місцевий магістрат запросив його до Дисенського монастиря (конвенту), де бурмистри і міський писар звернулися до настоятеля з такою пропозицією: з ясних свідчень і людських доносів падає підозра (у чаклунстві) на Кумцевичеву, яка тепер живе під монастирем, але здавна підлягала відомству ратуші; на думку магістрату, можна, без шкоди для прав монастиря, взяти її на воду або на тортури. Настоятель зауважив на це, що монастир не може засуджувати до смертної кари або до тортур, що справи цього роду підлягають ратуші, що він не противиться взяттю обвинуваченої, як дисенської міщанки, на тортури; але стверджував, що на воду брати її не слід, бо іноді й винний тоне, а невинний пливе; випробування водою не є доказом достовірним; з“
') Звіт проф. Романовича-Славатинського вміщено в Університетських Известиях 1877 р. Лі 4.
ЛЕТОПИСКУ НЕСТОРА
чарівниками треба звертатися так: не слід оголошувати справи і не допускати ннвого (стороннього), а потихеньку брати на тортури; бо коли піде розголос, то й заочно одна відьма може зачарувати іншу, тож ця остання не зізнається і на тортурах.